Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

Отакі часи були, доки міське життя не скувало римський дух кайданами розпусти. Раніше сенатори жили на фермах. Видатний Квінкцій Цинцинат саме йшов за плугом, коли отримав повідомлення про те, що його обрано диктатором[40]. Невже за тих суворих часів хтось би виявляв співчуття до людини такого поважного віку, як він, що знаходила радість у простому обробітку землі? Особисто я впевнений у тому, що не може бути життя щасливішого, ніж життя землероба. Його праця слугує благові всього людства, його життя сповнене сільської чарівності, і природа винагороджує його за труд так щедро, що йому залишається тільки славити богів. Його льохи наповнені маслом і вином, у його домі пахне свининою, козлятиною, бараниною, сиром і медом. Зверніть увагу, я жодним словом не згадав про врожай із городу, про лісові плоди та мисливську здобич.

Хай би якими були джерела ваших задоволень, скромність і самообмеження мають бути найголовнішими вашими чеснотами. Навіть література — котра, якщо вже ми про це заговорили, є найбільш прийнятним для шляхетної людини способом витратити свій час і гроші — припустима тільки в помірній кількості. Який сенс мати так багато книжок, що їхньому власникові не вистачить цілого життя, щоб прочитати їх усі до єдиної? Чи не краще уважно прочитати декількох авторів, аніж поквапливо продивитися праці багатьох? Коли згоріла велика Александрійська бібліотека, загинуло сорок тисяч книжок. І що ж із того? Хіба хоч що-небудь змінилось у світі? Така величезна бібліотека не має геть нічого спільного з любов’ю до навчання — вона була просто коштовною примхою східного царя, котрий бажав показати усім довкола, що він нібито поважає ученість. Використовуйте книжки для навчання, а не для прикрашання своєї їдальні. Який сенс купувати книжкові шафи зі слонової кістки чи лимонного дерева і заповнювати їх творами ораторів та істориків, якщо тих творів ніхто не читатиме? Деякі люди ставляться до знань, як до золотих дрібничок: купують їх, щоб похизуватися.

Нещасним є той, хто потерпає від нудьги серед усіляких надмірностей, — людина, чиє ледаче та сповнене самих лише задоволень життя позбавляє її бажання руху, подібно до човна, що знерухомів у повний штиль. Щастя полягає в тому, щоб жити в гармонії з природою. Та якщо вже природа вічно підкидає нам усілякі лиха та негаразди, треба вчитися стернувати своїм кораблем у цих бурхливих водах. Ми не можемо бути іграшками долі, але маємо діяти в згоді із нею. Дисциплінуйте свої бажання. Багатство принесе більше задоволення тому, хто вміє знаходити насолоду в простоті. Не розкидайтеся грішми, щоб справити враження, витрачайте їх тільки на те, від чого матимете практичну користь. Купуйте їжі рівно стільки, щоб не бути голодним; пийте тільки для того, щоб утамувати спрагу. Тримайте свої апетити в межах необхідного. Живіть згідно з давніми звичаями та не ганяйтеся за коштовними примхами мінливої сучасної моди. Опановуйте свої бажання та задоволення і притлумлюйте в собі прагнення розкоші та розбещеності. Не зневажайте бідняків за те, що вони не мають статків, — навпаки, вчіться жити шляхетно та ощадливо. Справжнє багатство ховається у вашій душі, і лише самоконтроль дозволяє отримати до нього доступ. Власної долі не оминути, і ви будете не в змозі уникнути негараздів, що їх вона вам посилатиме. Але тягар буде тим важчим, що слабшою буде ваша спина, і лише той, хто пройшов через тортури страждання, здатен пізнати справжнє щастя.

⁕ ⁕ Коментар ⁕ ⁕

Більша частина римських текстів, що збереглися до наших днів, була написана представниками вищих прошарків суспільства. Тільки дуже заможна людина могла дозволити собі роки досить дорогого навчання, що було потрібне для розвитку риторичних і літературних навичок, необхідних для вироблення вміння створювати стилістично бездоганні тексти. Не дивно, що ці люди мали велику пошану, особливо тому, що їм приписувалася здатність правити Римом в інтересах всіх його громадян (див. наприклад: Цицерон, «Про державу», 1.34). Таких людей поважали навіть попри те, що пізню республіку роздирала фракційна боротьба між конкуруючими аристократами, коли кожен прагнув закріпити свою славу і владу за допомогою завоювань і державних посад. У подібній ситуації ми дивилися б на своїх політиків набагато цинічніше і їхній патерналізм вважали б щонайменше зарозумілістю. На жаль, ми не маємо інформації про те, що думали прості римляни про своїх політиків високого рангу на кшталт Цицерона, через те що їхні думки не вважалися настільки важливими, щоб їх зберігати для нащадків. Але та обставина, що багато римських громадян вірою та правдою служили у війську і у відсотковому відношенні частка їх була більшою, ніж у будь-якій доіндустріальній державі, свідчить про те, що в цілому населення поділяло позиції своїх політичних лідерів. Військова служба надавала можливості прославитись і збагатитися. Преміальні, що їх після закінчення кампаній видавали своїм солдатам такі військові начальники, як Помпей або Юлій Цезар, дорівнювали солдатській платні за кілька років.

Багатство імперії, сконцентроване в Римі, дозволяло його політичній еліті, а пізніше імператорам скеровувати величезні кошти на забезпечення громадян субсидіями у вигляді зерна і розваг. Імператорські лазні являли собою гігантські дозвільні комплекси; хто бачив грандіозні стіни терм імператора Каракалли, той має повне уявлення про масштаб цих закладів. Наведений у цьому розділі опис імператорських лазень базується на творі Лукіана «Гіппій» — фактично, хвалебній промові про переваги лазні. У «Листах» Сенеки (56) міститься вражаючий опис звуків, які можна почути у лазнях. Епіграми Марціала надають нам багато прикладів непристойної поведінки, що, як можна припустити, мали місце в спеці та парі купальних приміщень. Пліній («Листи» 1.15) нарікає на свого товариша, котрий не з’явився на обід, і погрожує стягнути з нього витрачені гроші. «Геопоніка», візантійське зібрання фольклору X ст., містить кілька рецептів гаруму — соусу з риби, що його римляни використовували, аби зробити їжу пікантнішою.

«Сповідь» Августина містить знамениту розповідь його молодого друга-християнина, якого спокушали хвилювання та азарт ігор. Фронтон («Листи», 2.18.9–2.18.17) пояснює політичну логіку, що стояла за організацією публічних ігор. Розповідь про ігри імператора Севера і далі Тита можна знайти у Діона Кассія в «Римській історії» (66.25 та 77.1). Приклади страти злочинців, у якій було б відтворено сюжети міфів, містяться у Страбона в його «Географії» і у Марціала у творі «Про видовища» (7). Сенека («Листи», 5) стверджує, що немає нічого більш згубного для особистості, ніж проводити час на іграх, і особливо викриває набрід, який витріщається на жахливі денні страти; але треба розуміти, що думка Сенеки розходиться із загально прийнятою. Сенс твору Сенеки почасти