Читати книгу - "Адвокат негідників"

Мій мобільний дзвонить о 6:45. Я саме обходжу стіл, лаштуючись неймовірним ударом загнати дев’яту кулю в кутову лузу. Я пив міцну каву і змарнував забагато ударів за останню годину. Хапаю телефон, дивлюсь на номер абонента і відповідаю:

— Добрий ранок.

— Ти не спиш? — питає Напарник.

— Вгадай, — я вже багато років не сплю о 6:45. Власне, як і Напарник.

— Тебе можуть зацікавити новини.

— Що там?

— Судячи з усього, наші іграшкові солдатики щойно засипалися ще на одному вторгненні в помешкання. Є жертви.

— Дідько! — лаюся, хапаючись за пульт. — Потім. — В одному кутку моєї вітальні втиснуті невеличка софа і крісло. Навпроти них висить широкоформатний телевізор HD, закріплений на стелі. Я опускаюся в крісло одночасно з тим, як на екрані з’являється перше зображення.

Сонце ще не зійшло, але освітлення достатньо, щоб розгледіти погром. На подвір’ї перед будинком Ренфро аж кишить від поліцейських і рятувальників. Спалахи світла на задньому подвір’ї за спиною розгубленого й наляканого репортера. Сусіди в самих піжамах непорозуміло тупцюють по той бік вулиці. Місце події щедро обгороджене кількома рядами жовтогарячої поліцейської стрічки. Справді, це місце скоєння злочину, але я вже починаю сумніватися. Хто справжні злочинці? Телефоную Напарнику, кажу, щоб їхав до шпиталю і починав вивідувати.

На під’їзній доріжці Ренфро стоїть не що інше, як танк — з восьмидюймовим стволом, товстими резиновими шинами замість протекторів, пофарбований під камуфляж, із відкритою баштою, в якій саме сидить войовничий коп. Його обличчя сховане за байкерськими затемненими окулярами, увесь його вигляд свідчить про цілковиту готовність. Департамент поліції Сіті має лише один танк і дуже ним пишається. Використовують його всюди, де можна. Я знаю цей танк; у мене вже були пов’язані з ним справи.

Кілька років тому, невдовзі після терористичних атак 11 вересня, наш департамент поліції спромігся розкрутити Держбезпеку на кілька мільйонів баксів, щоб озброїтися і приєднатися до національної манії ЕБТ — Екстремальної боротьби з терором. Байдуже, що наше місто розташоване далеко від основних столиць, чи що не було жодних ознак наявності джихадистів де-небудь поблизу, чи що нашим копам й так не бракувало вогнепальної і холодної зброї. До всього байдуже — нам треба було підготуватися! Тож у наступній гонці озброєнь наші копи якось отримали новий танк. І щойно вони навчилися на ньому їздити, одразу, чорт забирай, настав час його використовувати.

Першою жертвою був один простий чоловік на ім’я Сонні Верт, який жив на краю міської околиці — місцевості, від якої ріелтори прагнули триматися подалі. Сонні, його дівчина і кілька її дітей спали о 2:00, коли в їхньому домі пролунав звук, схожий на вибух. Будинок був не бозна-який, та насправді це не мало значення. Стіни двигтіли, стояв гуркіт, і Сонні спершу подумав, що то налетіло торнадо.

Ні, всього лише поліція. Пізніше вони заявлятимуть, що стукали у двері і натискали дзвінок, однак ніхто всередині будинку нічого не почув, аж поки танк не в’їхав через переднє вікно і не зупинився посеред вітальні. Пес, нечистокровний спанієль, намагався втекти через утворену діру, однак його був застрелив відважний офіцер. На щастя, жертв більше не було, хіба що Сонні дві доби провів у шпиталі зі скаргами на болі в грудині. Звідти його перевели до в’язниці на тиждень — поки не внесуть заставу. Його злочини: букмекерство, азартні ігри. Копи і прокурори заявили, що Сонні був частиною відповідного кола, тобто і змовником, і членом злочинного угруповання, і тому подібне.

Від імені Сонні я подав позов до Сіті щодо застосування «надмірної сили» і відсудив мільйон доларів. До слова, із цієї суми жоден цент не було взято з кишень копів, які планували той рейд. Як завжди, усе було сплачено за рахунок платників податків. Кримінальні обвинувачення, висунуті Сонні, пізніше були скасовані, тобто рейд виявився абсолютним марнуванням часу, грошей та енергії.

Сьорбаючи каву й розглядаючи місце події, міркую собі: подружжю Ренфро насправді пощастило, що для штурму їхнього будинку танк так і не задіяли. Чому було вирішено про всяк випадок поставити його на під’їзній доріжці — ми ніколи не дізнаємось. Якби вісьмох солдатів виявилось недостатньо, якби Ренфро змогли якимось чином контратакувати, тоді задіяли б танк — і рознесли б вітальню.

Камера фокусується на двох копах, які стоять біля танка, у кожного з них — заряджена рушниця. Кожен важить не менше трьохсот фунтів. Один у сіро-зеленій камуфляжній формі, ніби зібрався у ліс полювати на дичину. Другий одягнутий в бежево-коричневий камуфляж, ніби зібрався переслідувати бойовиків у пустелі. Ці два типи стоять на під’їзній доріжці будинку в передмісті, за п’ятнадцять хвилин од центру сучасного міста з мільйоном мешканців, і вбрані вони в камуфляж. Прикро і страшно у цьому видовищі те, що ці лобурі навіть не здогадуються, наскільки безглуздий вигляд мають. Де там, вони поводяться зарозуміло й пихато. Вони — герої екрана, правильні хлопці, які боряться з поганими. В одного їхнього побратима влучили, його поранили, він став жертвою обов’язку, і вони