Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

Всі кентаври трохи параноїки, і не без підстав — на світі їх зосталося лиш трохи менше ста особин.

Їм іще поталанило. Адже їхню рідню, однорогів, люди зуміли винищити до останнього рога. Наразі під землею знайшлося б не більше шести кентаврів, здатних читати рідні письмена, ну а комп’ютерний діалект кентаврійщини міг читати лише сам О’Гир.

Кентаврійщина була чи не найдревнішою формою писемності. Кентаврійська абетка існувала вже тоді, коли люди вперше почали переслідувати чарівні створіння, себто понад дев’ять тисяч років тому. Одначе з усіх кентаврійських рукописів до нашого часу дійшли самі лише «Скрижалі Капалли», перший куплет яких звіщає:

Тут слід зазначити, що кентаври куди більше славляться своїми розумовими здібностями, ніж поетичним хистом. І все ж таки О’Гир вважав, що цей чотиривірш не втратив своєї актуальності й по сьогодні…

Від роздумів О’Гира відірвав чийсь стукіт у двері. Перед захисним склом стояв Дрюк Глодів. Формально Дрюк давно вже не мав права доступу до оперативного кабінету, але О’Гир усе-таки вирішив його впустити. Не міг утриматися, щоб не поглузувати зайвий раз із екс-командувача. Після тієї невдалої спроби замінити Корча на посту керівника спецкорпусу Дрюка понижено до лейтенанта, й тільки завдяки значному політичному впливові його родини невдаху-кар’єриста не вигнали з поліції взагалі. Хоча, як по правді, то краще б Дрюк таки поміняв роботу. В такому разі йому не довелося б терпіти постійні О’Гирові кепкування.

— Треба, щоб ти підписав оці електронні бланки, — сказав лейтенант, намагаючись не дивитися кентаврові у вічі.

— Нема проблем, командувачу, — захихотів кентавр. — Ну, як посувається чергова змова? На сьогодні ще не заплановано ніяких революцій?

— Просто підпиши, будь ласка, бланки, — сказав Дрюк, простягаючи цифрову ручку. Рука його тремтіла.

«Неймовірно… — подумав О’Гир. — Сама спотворена оболонка лишилася від того ельфа, що колись був одним із найкращих у Легіоні…»

— Ні, Дрюку, я по-справжньому захоплююсь тобою: до підписування бланків ти ставишся як до архіважливого завдання!

Дрюк підозріливо примружив очі.

— Дякую, пане! — процідив він.

Посмішка торкнула кутики О’Гирового рота.

— Немає за що! Бракувало ще, щоб через отакі дрібниці голова розпухала.

Дрюкова долоня злетіла до спотвореного ґулями лоба. Ні, в ньому ще лишилася якась гордість!

— Ох, вибач, що зачепив за болюче!

Дивним блиском зблиснули Дрюкові очі. Коли б О’Гир помітив цей блиск, то неодмінно запідозрив би щось недобре, але ж саме цієї миті кентаврову увагу відвернув сигнал комп’ютера.

— Список складено.

— Одну хвилиночку, командувачу. Тут дуже важлива справа. Комп’ютерна — ти все одно не збагнеш.

О’Гир обернувся до плазмового екрану. Хай лейтенант Дрюк зачекає. Припхався, мабуть, з якою-небудь черговою заявкою на запасні частини до шатлів…

І тут йому сяйнуло. Все стало ясно й зрозуміло. Запасні частини до шатлів. Розгадка була така проста, аж забивало дух — мов від гном’ячої спідньої білизни. Авжеж, тут діяв хтось зі своїх. Хтось такий, що хотів, жадав порахуватися з Легіоном. Піт заповнив кожну зморщечку на чолі О’Гира. Це ж так очевидно…

Залишалося тільки знайти підтвердження тому, про що він уже й так здогадався. Екран показував тільки двоє імен. Бом Арблс відпадав автоматично, оскільки загинув унаслідок нещасливого випадку під час польоту до ядра Землі. А от друге ім’я… Лейтенант Дрюк Глодів. Розжалуваний і зарахований до технічної служби повторної переробки відпрацьованих матеріалів десь тоді ж, коли Холлі списала прискорювач правого борту. Все збігалося!

О’Гир знав, що, коли протягом десяти секунд він не підтвердить отримання інформації, комп’ютер прочитає її вголос. Кентавр недбало натис на кнопку «Видалити».

— Знаєш, Глодів, — прохрипів він, — усі ці жартики про твої проблеми з лобом… Не бери їх близько до серця. Це ж я так висловлював тобі співчуття. До речі, я маю одну гарну масть…

Тут щось холодне й металеве притислося до кентаврової потилиці. О’Гир надивився стільки бойовиків, отож він запросто здогадався, що саме приставив йому до голови Глодів Дрюк.

— Залиш ту масть собі, малий віслючку, — мовив Дрюків голос йому на вухо. — А то мені здається, зараз у тебе самого почнуться проблеми з головою — хай не з лобом, то з потилицею.

Перше, що Артеміс відчув, приходячи до тями, було якесь ритмічне постукування, що відлунювало по всьому хребті. «Це я на курорті в Блекроку, — подумалось йому. — Ірина масажує мені спину. Саме те, що мені потрібно, бо з мене мало душу не витрясло в тому потязі… Потяг!»

Ох, вони все ще на потязі «Маяк», а ритмічні удари — то стукіт коліс на стиках рейок. Артеміс вольовим зусиллям розплющив очі. Ось зараз він відчує жахливу закоцюблість, страшний біль у всьому тілі… Але ж ні, він почувається добре. Ба навіть чудово! Чари, мабуть? Поки він лежав непритомний, Холлі, певно, зцілила йому всі його подряпини й садна.

Однак із присутніх більш ніхто не міг похвалитися таким прекрасним самопочуттям. Не кажучи вже про капітана Куць, яка й досі ще не отямилась. Корч саме вкривав свого недужого офіцера другим пальтом.

— Ага, прочнувся нарешті! — протяг командувач, не удостоївши Артеміса навіть поглядом. — Не розумію, як тобі спиться після всього, що ти накоїв?

— Накоїв? Та я ж врятував вас… зробив принаймні все, що міг.

— Саме так, Фауле: все, що міг. Скористався тим, що капітан Куць непритомна, й висмоктав з неї