Читати книгу - "Бріда"

Завжди, коли вона шукала зустрічі з тим чоловіком, їй треба було щось довідатися від нього; коли одержувала від нього те, що хотіла, то відразу йшла геть, іноді навіть не попрощавшись. Але саме він підвів її до дверей, поріг яких вона хотіла перетнути в найближче Рівнодення. Вона повинна бодай сказати йому «дякую».

Ні, вона зовсім не боялася, що закохається в нього. Вона вже прочитала в очах Лоренса відомості про приховану сторону власної душі.

Вона могла сумніватися щодо того, чи вдасться їй вимріяти сукню, але щодо свого кохання, то тут усе було ясно.

— Дякую, що прийняли моє запрошення, — сказала Бріда Магові відразу по тому, як вони сіли за стіл.

Вони були в тому єдиному на все село шинку, в якому вона помітила дивний блиск у його очах.

Маг не сказав їй нічого. Лише відзначив, що її енергія стала зовсім іншою; схоже, вона таки спромоглася розбудити в собі Силу.

— У той день, коли я залишилася сама-одна в лісі, я дала собі обіцянку, що повернуся подякувати вам або проклясти вас. Я пообіцяла собі повернутися, коли знатиму свій шлях. Але поки що жодної зі своїх обіцянок я не виконала. Я завжди приходжу сюди просити допомоги, й ви ще ніколи мені в ній не відмовили.

Можливо, я надто високої думки про себе, але я хочу, щоб ви знали: ви завжди були для мене інструментом Божої руки. І я хочу, щоб сьогодні ви були моїм гостем.

Вона хотіла була замовити два віскі, що їх вони замовляли тут завжди, але він підвівся, підійшов до бару й повернувся звідти з двома пляшками й двома келихами. В одній пляшці було вино, а в другій — мінеральна вода.

— У стародавній Персії, — сказав він, — коли двоє людей зустрічалися, щоб разом випити, то одного з них обирали Царем Вечора. Здебільшого ним була та особа, яка запрошувала.

Він не був упевнений у тому, що його голос звучав твердо. Його змагала пристрасть, а енергія Бріди змінилася.

Він поставив перед нею вино й мінеральну воду.

— Цар Вечора мав за обов’язок вирішувати, в якому тоні відбуватиметься розмова. Якщо він наливав у перший келих, який вони мали випити, більше води, ніж вина, це означало, що розмова буде на серйозні теми. Якщо наливав води й вина порівну, то вони збиралися обговорювати серйозні речі й речі приємні. І нарешті, якщо він наповнював келих вином і доливав до вина лише кілька крапель води, то їх чекав приємний вечір безтурботного дозвілля.

Бріда налила вина в обидва келихи по вінця й додала лише по кілька крапель води в кожен.

— Я приїхала, щоб вам подякувати, — повторила вона. — Це ви навчили мене, що життя — зусилля віри. І що я гідна того пошуку, якому хочу себе присвятити. Ваша наука дуже допомогла мені на тій дорозі, яку я для себе обрала.

Вони випили разом, обидва келихи — одним духом. Він — тому, що був напружений. Вона — тому, що була розслаблена.

— Тож наша розмова буде легкою й приємною — повторила Бріда.

Маг сказав, що вона — Цариця Вечора, і їй обирати, про що вони говоритимуть.

— Я хочу, щоб ви розповіли мені трохи про своє особисте життя. Хочу знати, чи мали ви коли-небудь любовні стосунки з Віккою.

Він ствердно кивнув головою. Бріда відчула непоясненний напад ревнощів — але не могла збагнути, кого вона ревнує, його чи її.

— Проте ми ніколи не мали наміру залишитися разом, — пояснив він. — Ми обоє знали Традиції. Обоє знали, що між нами не йдеться про стосунки двох Інших Частин.

«Я ніколи не прагнула навчитися бачити світляну цятку», — подумала Бріда, хоч і знала, що уникнути цього їй навряд чи вдасться. Адже кохання між чаклуном і чаклункою має свої особливості.

Вона випила ще трохи. Вона наближалася до своєї мети, уже зовсім недалеко була дата Весняного Рівнодення, і їй можна було розслабитися. Вона давно не дозволяла собі пити понад свою міру. Але тепер для неї лишалася тільки одна проблема — вимріяти сукню.

Вони далі розмовляли й пили. Бріда знову хотіла повернутися до своєї теми, але хотіла, щоб і в нього виникло таке бажання. Вона стежила, щоб обидва келихи постійно були повні, й першу пляшку вони докінчили на середині розмови про те, як важко жити в такому малому селі. В уяві тутешніх людей Маг спілкувався з дияволом.

Бріда була задоволена й навіть відчула свою значущість: певно, він почував себе дуже самотнім. Мабуть, у цьому селі ніхто не розмовляв із ним довше, аніж треба було для того, щоб привітатися та обмінятися кількома банальними зауваженнями про погоду абощо. Вони відкоркували ще одну пляшку, й вона з подивом переконалася, що й Маг, чоловік, який проводив свої дні в лісі, шукаючи спілкування з Богом, був спроможний пити і п’яніти.

Коли допили другу пляшку, вона вже забула, що приїхала сюди тільки для того, щоб подякувати чоловікові, який сидів тепер перед нею. Її взаємини з ним — тепер вона добре це усвідомила — були завжди прихованим викликом. Їй би не хотілося бачити в ньому звичайну людину, а вона небезпечно наблизилася до такого бачення. Їй більше до вподоби був образ мудреця, який запросив її піднятися в курінь, обладнаний на верхівці дерева, й кілька годин просидів там, споглядаючи захід сонця.

Вона знову заговорила про Вікку, спостерігаючи, чи він якось на це відреагує. Розповіла йому, що з неї чудова Наставниця, яка навчила її всього, що їй треба знати на даний момент, — але робила це в такий витончений спосіб, що в неї завжди виникало враження, ніби вона вже