Читати книгу - "Якщо на землі є пекло…"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, усе це дивовижно, — розмірковував Жора. — А скажіть, Еріх, чи не може бути таке, що фон Гольц для якоїсь там акції завербований гестапівцями?
— Ні в якому разі! — замахав руками Еріх. — Саме ж гестапо запроторило його в табори…
— Це не доказ. Якраз так вони й діють.
— Але ж, хлопці, якби навіть так… Я вірю, що фон Гольц від мене цього не приховав би. У нас щирі стосунки, взаємна повага… Та ви ще не знаєте його! Він же — як дитина. Ніяких таємниць від мене не приховує.
— Ми віримо вам, Еріх, але пам'ятайте прохання Карела: ні в якому разі і ні перед ким не розголошувати наші взаємини з чехами.
— Я ж так і роблю. Якщо фон Гольц вас тут навіть побачить, то скажу, що доводиться брати для чорної роботи кількох в'язнів.
— Це інша річ, Еріх. Отак і домовились, — погодився Жора, полегшено зітхнувши.
— Ну що ж, тоді будемо працювати. Я робитиму протези. Ти, Георг, розмальовуватимеш таблички, бо ж треба, щоб ти був тут для примірки. А Вальдемар нехай несе передачу Петру. Там якраз Шакал. Ми йому обіцяли дати сигарет — і ось нагода. Маємо і сигарети, і продукти.
Приготували для Петра кілька бутербродів з маслом, сиром і ковбасою, загорнули в папір, поклали туди й трохи шоколаду, а в пляшку з-під шампанського налили перевареної води. Порадились і вирішили, що з першого разу давати Шакалові багато не треба — п'ять сигарет вистачить. На всяк випадок Володя в іншу кишеню поклав ще п'ять штук. У вікно побачили, що Шакал, шмагаючи натаєм кар'єрників, жене їх до штабелів цегли. І, як завжди, в'язні несли пісок у чепчиках.
Володя сховав пакунок і пляшку за пазуху, взяв у руки порожнє відро, вийшов з майстерні і поспішив до штабелів — нібито по пісок. Тут він перестрів колону, вгледів Петра, обмінявся з ним змовницьким поглядом і підійшов до Шакала.
— Добридень, пане штубовий. Вам привіт від художника Еріха.
— Лише привіт? — хижо покосився той.
— Ні, він передав вам аж п'ять сигарет.
— О-о! — радо ошкірився Шакал. — То якого ж чорта мовчиш? Давай!
Володя тицьнув йому в руки сигарети і змовницьки додав:
— Еріх просив, щоб ви дозволили мені переговорити з моїм земляком.
— А де він? — уже миролюбніше відгукнувся Шакал, з блаженством нюхаючи із затисненої жмені запах дорогих сигарет.
— Он висипає пісок.
— Бери його й говори, скільки хочеш, — тільки тут, коло штабелів. Через півгодини ми повернемось…
Шакал погнав колону назад до кар'єру, а Петро лишився з Володею. Петро був до сліз зворушений увагою і підтримкою друзів. Від хвилювання не міг спочатку й слова вимовити. Та й що казати? Страждання навчили їх почувати і розуміти більше серцем, аніж казати гарні слова
— Їж, їж, Петре, не соромся. — Володя розклав перед ним їжу, поставив пляшку з водою, а сам пильно поглядав з-за штабеля цегли, щоб ніхто зненацька не застукав їх.
— Зроду такого смачного не їв, — каже Петро, вдячно поглядаючи на Володю.
— Нам, Петре, пощастило з друзями, — пояснив Володя. — Ти сміливіше їж, набирайся сил. Тепер ми будемо навідуватись до тебе частіше.
— А де Жора і Кость? — питає Петро.
— Я не сказав тобі, Петре, минулого разу… Жора майже здоровий. Лише зуби йому вибили. А Кость загинув…
Обоє довго мовчали. Що говорити? У всіх тут доля одна: зараз ти живий, а за годину чи навіть через якусь мить можеш бути мертвим. На те й табір смерті…
Петро допив воду, притулився спиною до цегли, заплющив очі і тихо сказав:
— Якби оце ще поспати, то більше нічого й не треба…
— Підожди, Петре, — просив його Володя. — Ти підведись, бо колона вже наближається. У мене ще є п'ять сигарет. Я спробую купити ще півгодини, і ти поспиш…
Володя розрахував правильно: дав Шакалу ще п'ять сигарет «від себе особисто», і той дозволив побути з Петром ще півгодини.
Як тільки Шакал з колоною відійшов, Петро ліг на пісок і миттю заснув, немов знепритомнів. Володя пильно оберігав його сон, а коли колона повернулася — розбудив.
— Ну, прощай, Петре. Кріпись. Ми тепер маємо чим тебе підтримувати…
Володя зачерпнув у відро піску і повернувся до майстерні.
— Ну як там наш Петро? — питає Жора, фарбуючи табличку.
— Живий. І поїв, і поспав трохи. Пригодилися мені ті запасні п'ять сигарет.
— От і добре. Берись і ти за таблички. Треба підігнати роботу, бо Еріх зайнятий протезами.
Працюють мовчки, зосереджено. М'яко шурхотить в умілих руках Еріха тоненький, як цвяшок, напилочок. Протез уже майже готовий, і Еріх все частіше приміряє його Жорі, знову й знову підпилює, шліфує. Нарешті настає вирішальний момент: Еріх остаточно припасовує Жорі верхній зубний міст. Це йому вдається, і очі його сяють радістю.
— Ну як? — нетерпляче питає в Жори.
— Спасибі, Еріх! Чудово зроблено. Чи ж держатиметься? — Кожне Жорине слово звучало виразно, де й поділася клята шепелявість!
— А в мене ж держиться! — блаженно посміхається Еріх, щасливий з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо на землі є пекло…», після закриття браузера.
