Читати книгу - "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"

Може, ПВ-313 ще не вийшов з течії? Коли так, то лишається тільки чекати.

Уже дев'ятнадцяту добу проводить учений спостереження за речовиною ядра. Електронна лічильно-обчислювальна установка не вимикається по десять-дванадцять годин. Павло в міру своїх сил і здібностей допомагає Дектярьову. Він працює не дуже швидко, та всі вказівки вченого виконує з дивною точністю. Одна біда — стомлюється хутко. До чого ж знесилив їх цей проклятий колодязь. Трапляється, Павло дрімає під час спостережень. Микола Миколайович не сердиться.

— Спи, спи! — махає він рукою на Павла. — Я поки що сам упораюсь.

Павло кидається на матрац, постелений тут же біля пульта. Воду, концентрати теж принесено до кабіни, щоб не ходити зайвий раз до складського відсіку. Сил обмаль. Піднімешся з однієї кабіни в другу, і враз сідаєш на підлогу — задишка, тремтять коліна.

Дектярьов майже не підводиться з крісла. Він працює наполегливо, не шкодуючи себе, працює без зайвої метушні, без ознак нервозності. За спиною геолог постійно відчуває незриму присутність Біронта й Чуракова. Разом з ним вони вдивляються в прилади, розмірковують над результатами розрахунків.

Павлові стає моторошно, коли, непритомніючи, Микола Миколайович розмовляє з Валентином Макаровичем і з Андрієм, ніби ті живі й сидять біля пульта.

Вчений не пам'ятав, щоб коли-небудь у своєму житті працював з таким піднесенням. Він з головою поринув у дослідження. Його не хвилювали вже ніякі нові небезпеки, а що вони з'являться, сумнівів не було. Він вивідає у природи найпотаємніше і зробить надбанням людства.

Звісно, якби поряд працював Валентин Макарович, було б набагато легше. Часто в своїх дослідженнях геолог ішов навпомацки, покладаючись лише на туманні здогади, — все ж таки він не був спеціалістом з атомної механіки, а все, що відбувалося тепер у ядрі, можна було пояснити тільки виходячи з теорії переохолодження.

Крапля за краплею накопичувалися підтвердження того, про що дуже несміливо думав Дектярьов ще до рейсу ПВ-313: підземо-хід опинився в своєрідній течії, яка захоплює все ядро. Коротше кажучи, ядро обертається з іншою швидкістю, ніж маса земної кулі.

Потрібен був певний час, щоб цей висновок уклався в свідомість. Тепер і на долю Дектярьова випало відкривати істини, які суперечили сталим уявленням.

Зростаючий дедалі тиск призвів до того, що на межі четвертої геосфери і ядра відбувся різкий стрибок у збільшенні щільності, такий різкий, що викликав порушення контакту, розмежування геосфер.

— Отже, дорогий Валентине Макаровичу, — звертався Дектярьов до уявного Біронта, — давайте зробимо висновок. Ядро, як ви колись твердили, справді являє собою переохолоджену речовину. Тепер у мене щодо цього нема жодних сумнівів, хоч я й не зможу вже додати нічого нового до ваших доказів. Поміркуйте самі, я не атоміст. І в дану мить мене цікавить не так причина, як наслідок. Між ядром і четвертою геосферою порушено контакт. Відчуваєте: кон-такт! А далі вимальовується така картина — прошу вас вислухати якнайуважніше! Пластична речовина, як води океану, підлягає припливам і відпливам — дія нашого природного супутника — Місяця. А припливи й відпливи, як вам відомо, уповільнюють обертання Землі. Тепер ми можемо уточнити: не всієї Землі, а тільки її оболонки, бо в оболонці зосереджена основна маса. І на ядрі позначається гальмівна дія Місяця, але не в такій мірі. В результаті виникла різниця в швидкості обертання. Ця різниця з'явилася не одразу, вона утворювалася мільярди років, поки не досягла величини дев'ятнадцять і сім десятих метра на добу. Ви вражені? Ще б пак! Проковзування йде по колу завдовжки двадцять дві тисячі кілометрів. Межі поділу до того ж притиснуті одна до одної величезним тиском у двісті мільйонів атмосфер і мають різні внутріатомні структури. Відчуваєте, куди я хилю? На поверхні поділу, там, де йде проковзування, мають виникати електричні заряди. І вони, безперечно, беруть участь у русі ядра. Таким чином, виходить, що земне ядро наче оперезане витком дроту, по якому тече струм неймовірної сили. Досі геологи були зайняті пошуками корисних копалин, а ваш покірний слуга відкрив поклади чистісінької самородної електрики. Настане час, коли люди побудують на внутрішній межі четвертої геосфери тисячі електростанцій, потужність кожної з них перевищуватиме потужність усіх сучасних електростанцій разом узятих. Тут варто попрацювати, колего, чи не так?

А ось вам другий бік справи. Проходження електричного струму через провідник відповідно законам фізики викликає появу магнітних силових ліній. А що має викликати цей єдиний виток навколо ядра? Я відповідаю: магнітне поле Землі.

Ті ж закони фізики підказують нам іще дещо. Струм, який іде дротом, може викликати, індуціювати струм в іншому провіднику. Для. нашого витка другою обмоткою є астеносфера. Саме там виникають струми Фуко, вони пересуваються слідом за ядром у вигляді вихорів і… У мене навіть голова паморочиться. Проте сумнівів уже нема: ці вторинні струми намагаються понести за собою речовину астеносфери, тобто створюють у ній вертикальні та горизонтальні течії, пересувають материки.

Розмірковуючи вголос, Микола Миколайович не припиняв спостережень і розрахунків. Скорюпін завмирав, чекаючи, що ось зараз учений зіб'ється, переплутає. Та все було гаразд. І Паша вдоволено усміхався, похитував головою, сам поринав в обчислення, доручені йому геологом. Час від часу він прислухався до голосу Миколи Миколайовича, розмірковуючи над його висновками. Як, скажімо, тиск може призвести до проковзування? Відомо, що дві металеві пластинки, покладені одна на одну, за високого тиску, спікаються в суцільний однорідний шмат металу. Та як уявити собі протилежне, коли тиск змушує металевий брус розпадатися на платівки?

Щодо самого Миколи Миколайовича, то його вже не бентежила ця суперечність. Головну увагу Дектярьов переніс на вивчення суміжного шару між ядром і четвертою геосферою.

Дектярьов спустився до кабіни керування й сів у крісло водія. Досить швидко розшукав маленьку зелену кнопку, не вагаючись, натиснув її. Підземохід зупинився.

Згори примчав переляканий Скорюпін.

— Що трапилося, Миколо Миколайовичу?

— Анічогісінько, Павле Дементійовичу. Ми трошечки постоїмо на місці. Мені треба зробити деякі заміри в зоні проковзування. Вона вже далеченько, а якщо рухатися, буде ще далі. Отож не хвилюйся, Пашо, все гаразд.