Читати книгу - "Єдина, або Сім наречених принца Ендрю - 2, Ольга Обська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ендрю стояв у холі біля вікна, і дивився на галявину перед палацом, вірніше на розлогі дуби, які її оточували. Він посміхався. Чомусь згадалося, як колись знімав Глашу з одного з цих могутніх дерев. Ох, і розлютився тоді. Хоча ні, це був не гнів — інше почуття. Запаморочливе і захоплююче до печіння в грудях. Воно й досі не пройшло. Накриває з головою, кожного разу, коли Глафіра поруч. Уже три місяці, як вони одружилися, але варто розлучитися на кілька годин, він починає сумувати. От як сьогодні. Глаша зранку кудись пропала. Сказала, що збирається пройтися з Зурім по магазинах і це може зайняти пів дня.
Втім, чи дійсно по магазинах? Ендрю раптом побачив, як Глафіра з подругою йдуть галявиною. В руках у Глаші поблискував інструмент, підозріло схожий на секатор. Що ще дівчата задумали? Кущики підрівняти?
— А я її скрізь шукаю, — пролунав за спиною голос брата.
Він підійшов до Ендрю і, кивнувши в бік вікна, запитав з усмішкою:
— Куди це вони? Наче ж по магазинах збиралися.
— Якби я знав, — посміхнувся Ендрю.
Брати мовчки спостерігали за дівчатами, які підійшли до кущів і, покрутившись трохи біля них, почали зрізати гілки.
— Тобі не здається, що вони знову щось затівають? — поцікавився Сильвій.
— Здається, — кивнув Ендрю. — Все-таки, навряд чи вони ввели нас в оману щодо магазинів, тільки заради того, щоб зайнятися фігурним обрізанням кущів.
Брати помовчали ще трохи, і раптом Ендрю осінило:
— Слухай, а я знаю, що дівчата задумали. Вони нам подарунок на день принца готують.
— Думаєш?
— Так. Все сходиться. Надто вже перебільшено невинно Глаша про магазини говорила.
— Схоже на те, — погодився Сильвій, — Зурім теж посміхалася підозріло багатозначно, — але потім додав уже трохи з сумнівом: — Тільки от який? Навіщо їм гілки?
— Може кошик хочуть сплести? — знизав плечима Ендрю і спантеличено глянув на брата. — Тобі кошик потрібен?
— Потрібен, — якось без ентузіазму відповів Сильвій. — Буду в нього складати... наприклад...
Що складати він так і не придумав. Принци розсміялися.
— Боюся, це все-таки не кошик, — постукав по підвіконню пальцями Ендрю. — Щось креативніше.
Брати перезирнулись. В обох у очах світилася пекуча цікавість. Жоден із них не уявляв, який подарунок можна зробити з гілок, але обидва були впевнені, що це буде щось дуже неординарне.
— Як думаєш, можна залишити дівчат один на один з їх креативом чи краще підстрахуватися? — поцікавився Ендрю.
Брати знову перезирнулися і знову весело розсміялися.
— Як будемо діяти?
— В лоб не можна, дівчата почнуть ховатися.
— Правильно. Нам потрібен шпигун.
Рішення прийшло в голови одночасно:
— Лаймі.
— Мамо, а я знаю, що ви тут робите, — Лаймієта підбігла до Зурім і Глаші, які орудували секатором, і змовницьки посміхнулась. — Ви готуєте подарунок на день принца татові і дядькові Ендрю.
Зурім присіла навпочіпки і обняла дитину:
— Готуємо, тільки це секрет.
— А який це буде подарунок? — з хитрющою посмішкою запитала Лаймі.
— Це тебе тато підіслав? — підозріло примружившись, запитала Глаша.
— Так. Тато і дядько Ендрю. Але я їм не скажу. Чесно-чесно. Навіть якщо вони будуть мене лоскотати.
Глаша із Зурім перезирнулися.
— Яка підступність — використовувати дитину в якості шпигуна, — обурилася Глафіра.
— Їм просто дуже-дуже кортить дізнатися, що це буде за подарунок, — заступилася Лаймієта.
— Лаймі, зайчику, якщо ми розповімо про подарунок заздалегідь, то сюрпризу не вийде, — Зурім почала пояснювати дитині, чому в даному питанні потрібна підвищена секретність.
— Значить, їм не терпиться? — вперла руки в боки Глаша, нітрохи не зглянувшись над надто допитливими принцами. — Тоді за їх підступність ми посилимо їхні страждання. Лаймі, йди і розкажи татові і дядькові Ендрю, що ми збираємося подарувати їм шашлики і зробимо це завтра на пікніку.
— Можна розповісти? — здивувалося малятко.
— Не можна, а треба. Що ж ми, дозволимо піддавати дитину лоскотним тортурам?
— Не дозволимо! — підтримала Зурім.
— Запам'ятала? — знову звернулася до Лаймієти Глаша. — Шаш-ли-ки, — повторила по складах.
— Запам'ятала, — кивнула дівчинка.
Зурім ніжно погладила своє янголятко по голівці і та підстрибом помчала в бік палацу.
— От нехай тепер думають, що це таке, — зловісно усміхнулася Глаша.
І вони думали. Ввечері Ендрю розповів, що після наполегливої мозкової атаки вони з Сильвієм прийшли до висновку, що шашлики — це такий земний різновид гамака, сплетений із гілок. Жодної іншої версії, що за подарунок своїми руками можна зробити з такого підручного матеріалу і головне — чому його потрібно вручати саме на свіжому повітрі, принци придумати не могли.
На всі спроби Ендрю дізнатися, чи так це, Глаша відповідала злорадним сміхом. І навіть лоскотні тортури не допомогли принцу вивідати, що за подарунок на нього чекає завтра. Втім, у що вони вилилися, Ендрю і так сподобалося.
Пікнік вирішили провести на березі моря. Цієї пори року зацвітали екзотичні дарлітські морські лілії, і повітря наповнювалося їх терпким ні з чим незрівняним ароматом, тому кращого місця для шашликового проведення часу і не придумаєш.
Крампій, якому дівчата по великому секрету розповіли, що за страву планують приготувати на пікніку, перебував у піднесеному настрої. Він давно був шанувальником Глашиних кулінарних талантів, та й, взагалі, в дружинах принців душі не чув, тому всі технічні питання взяв на себе. Підготував все необхідне і завантажив в затишну карету, запряжену шісткою зебр.
Компанія вирушила до моря після обіду. Ендрю і Сильвій до самого часу «Х» так і не здогадалися, що ж таке шашлики. Тим сильнішим було їх захоплення, коли це виявилися не кошики і не гамаки, а дивовижно апетитні шматочки смаженого м'яса.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Єдина, або Сім наречених принца Ендрю - 2, Ольга Обська», після закриття браузера.