Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Глава 15.2

Вухам не повірив! Знову обернувся. Ліка вже підбігла до його авто. Як тільки двері було розблоковано, закинула сумку на заднє сидіння. Сіли синхронно. В лікарню їхали мовчки. Від напруги навіть повітря здавалось важким.

У прийомне відділення приватної клініки Ліка забігла навіть першою, вискочила з авто, щойно Єгор припаркувався. Спочатку зупинилась, озираючись, мабуть, не зрозумівши, куди бігти далі. І тільки-но Єгор хотів спитати на рецепції, де його син, як з самого кінця коридору пролунало:

— Ліка!

— Мирон! — миттю понеслась до дитини.

Хлопчик теж біг до неї. Ліка на ходу підхопила Мирона, міцно притисла до себе і відразу відчула, як їх обох обхопив Єгор.

— Тату, Матвій голову розбив! — схвильовано повідомив хлопчик.

— Все буде добре, — якомога спокійніше завірив Єгор.

Та Ліка чула, що в його голосі спокою ні грама. І відчувала, як тремтять його руки. Розуміла Єгора. Сама на нервах.

— Єгор, — встала з диванчика Ярослава.

Глянувши на неї, хвилюватись почали ще дужче. Заплакана, тремтить вся…

— Це я винна. Недогледіла… — і знову в сльози.

— Яра, — кинувся до неї Єгор, — що ти таке кажеш? Припини! Ніхто від такого не застрахований!

Тут Ліка згодна на всі сто. Сама, як на голках, завжди почувалась на дитячому майданчику з дітьми. Вони ж такі жваві, неможливо відслідкувати всі їх переміщення. Боялась, що щось подібне станеться…

— Що з Матвієм? — запитала Ліка.

— Струсу наче нема. Але лікарі сказали, що треба шви накласти. Зараз саме цим займаються. Олексій з ним.

Голос у Ярослави тремтів і сльози продовжували текти. Шкода її.

— Яра, заспокойся, прошу тебе! — вмовляв Єгор. — Ти як, взагалі, себе почуваєш? — допоміг сісти знову на диван.

— Нормально, — кивнула. — Ми домовились, мене лікар гляне трохи пізніше. З Мироном треба було посидіти.

— Тепер ми посидимо. А тобі треба зайнятись собою, — рішуче заявила Ліка.

— Так, правда, давай я запитаю, може, лікар вже тебе прийме, — запропонував Єгор.

Саме в цей час двері, біля яких і сиділа Яра, відчинились. На порозі показався Олексій з Матвієм за руку. Лоб хлопчика «прикрашав» пластир.

— Ліка? — здивувався Матвій.

— Так, зайчику, — зробила крок до нього разом з Мироном на руках.

Все ніяк не могла відпустити, та й він притулився, обхопивши її за шию.

— Матвій! — підхопив його на руки Єгор. — Як ти, синку? — глянув на його лоб.

— Все добре, — кивнув хлопчик.

Герой! Хоч і видно було, що плакав.

— Струсу нема, — сказав лікар, вийшовши в коридор. — Як обробляти рану, я вашому братові розказав. Побачимось, коли прийде час знімати шви, — моргнув Матвію. — А зараз маю йти. На все добре!

— Дякую! — сказав Єгор.

— Як ти? — Олексій взяв Яру за руку.

— Нормально, — намагалась посміхнутись.

— Брате, дякую! — сказав Єгор.

— Нема за що, — кивнув той у відповідь. — Я піду запитаю, коли Ярославу оглянуть.

— Єгоре, я не знаю, як так сталось… — видихнула вона. — Вони бігали, грались, як завжди, а потім якось неочікувано…

 — Яра, прошу тебе! — сів біля неї. — Я прекрасно знаю, як вони бігають, що роблять…

— Я просто не дивився, — повернув до себе обличчя батька хлопчик.

— Я здогадався, — посміхнувся Єгор.

— Ліка, а ти вже будеш з нами? — постраждалий швидко переключився на неї.

Дорогі читачі, на вихідних фінішую з романом "Чоловік з бонусом". І попри те, що в мене вже було багато ідей для нових книг, та виникла ще одна. І тут я хочу запитати, чи хотіли б Ви найближчим часом зустрітись ще з Лікою і Єгором, але вже в ролі другорядних героїв. Чи цікаво буде дізнатись, що нового в їх житті?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно