Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Ліка залишилась з ними, з Єгором і його дітьми. Впевнившись, що Ярослава в порядку, Олексій з дружиною поїхали на зйомну квартиру, а Єгор повіз Ліку і синів до себе. Не пропонував відвезти її додому, та й вона не пручалась, не висловлювала бажання покинути їх. Важко було б навіть уявити це, коли Матвій з Мироном не відступали і на крок, тримали з руки і навипередки щось щебетали. Скучили. І вона за ними теж. Найбільше боліло в цій ситуації саме через дітей, бо ж і Ліка, і Єгор дорослі люди, якщо й страждали, то через те, що їм не вистачило терпіння, здорового глузду, аби не піддатись провокації Дарини. А діти страждали якраз через них.

Так, тепер Ліка вже знала, як все було насправді і хто їх посварив. Поки чекали у клініці, був час в кількох словах розповісти, що і як. Не сказати, що Ліка геть розтанула від почутого, але Єгору здавалось, що початок до налагодження стосунків покладено.

Вечір видався надзвичайно насиченим. Емоції у хлопців били через край. Вони показали всі іграшки, які не встигли показати минулого разу. Ліка погралась і машинками, і конструктором… А ще довго обирали книжку, яку їм теж Ліка мала почитати на ніч. Щоправда, читати довго не довелось. Після такого активного і багатого на різноманітні пригоди дня, діти заснули за кілька хвилин, як тільки опинились у ліжечках.

Помилувавшись сплячими янголятками, Ліка вийшла на кухню.

— Так. Так, Льош, я все розумію. Завтра ж активно займусь пошуками няні, — почула голос Єгора.

Судячи з усього, розмовляв з братом. Олексій ще біля клініки сказав, що Ярослава не зможе більше цілими днями сидіти з дітьми. І фізично важко, і ситуації, як сьогоднішня, призводять до стресу. З цим усе зрозуміло. А от те, що сказав зараз Єгор, шокувало Ліку. Так і завмерла на порозі.

— Добре. До завтра, — закінчив розмову і повернувся до неї.

— Єгоре, якого біса ти сьогодні до мене приперся? — огорошила своїм питанням, щойно він відклав телефон.

— Що? Ліка, я не розумію… — зробив крок до неї.

— От і я не розумію! Ніби ти вибачався, забирав свої слова назад, щось там казав про те, що хочеш серйозних стосунків зі мною… І одночасно ти шукаєш няню! — змахнула руками. — Виходить, що довіра до мене так і не повернулась? Тоді навіщо все це? І як надовго? До якоїсь чергової Дарини, яка щось про мене скаже? Чи, може, тобі й самому щось не те здасться…

— Ліка… — видихнув, посміхаючись.

Завелась не на жарт. А йому так приємно… Нехай злиться, жбурне в нього чимось, але тільки буде поруч.

— Ти вже визначся, наскільки я тобі потрібна! По-перше, діти не повинні страждати від того, що ми розбігаємось і сходимось. По-друге, якщо вже мені вистачило розуму впустити чоловіка в свою душу, то я не дозволю в цю душу плювати! І мізки пудрити теж не дозволю! Затямив?

І, не чекаючи відповіді, розвернулась і пішла в коридор, до вхідних дверей. Так, а це ще що за сюрприз? Вона збирається піти? Зараз?