Читати книгу - "Ковток повітря"

Звісно, тоді вона була молодою і гарненькою. І ще тому, що ми з нею були з абсолютно різних світів — я ніяк не міг її збагнути. Я її пізнав вже після весілля, в процесі подружнього життя. Гільда походила з класу, з представниками якого я ніколи раніше не зустрічався. Серед її пращурів були моряки, священники, колоніальні чиновники... Ніхто з них не надбав статку, і її рідні не могли похвалитися якимись іншими досягненнями. Вам може здатися це певним виявом снобізму, бажанням хлопця з класу торговців поріднитися з кимось шанованішим. Даремно. Зараз походження Гільди навряд чи справило б на мене бодай якесь враження. Не подумайте, що одружився я з нею тільки для того, щоб піднятися на щабель вище соціальною драбиною — стати одним із тих, кого раніше обслуговував, стоячи по другий бік прилавка. Я просто ніяк не міг її збагнути — от мені й знесло дах. Тоді я не розумів, що дівчата з напівзубожілої верхівки середнього класу готові були вискочити заміж за будь-кого, тільки б утекти з дому.

Не минуло багато часу, як Гільда познайомила мене зі своєю родиною. До цього я й гадки не мав, що в Ілінгу осів цілий десант колоніальної знаті. Я наче опинився геть в іншому світі! Все мені здавалося таким новим і цікавим.

Чи зустрічали ви колись британців, які мало не ціле життя провели в Індії? Потрапивши до них додому, вмить забуваєш, що надворі Англія XX століття. Переступивши поріг, опиняєшся в Індії у 1880-х. Там панує особлива атмосфера: різьблені меблі з тикового дерева, мідні таці, запилюжені опудала голів тигрів на стінах, індійські сигари, пряні соління, пожовклі фотографії чоловіків у солом’яних шоломах, незрозумілі слова на гінді, немов усі довкола мають їх розуміти, так само як і анекдоти про полювання на тигра, а також знати, що Сміт відповів Джонсу в Пуні 1887-го. Вони створили свій світ і живуть у ньому. В мене усе це викликало неабиякий інтерес. Батько Гільди, старий Вінсент, побував не лише в Індії, а й в екзотичніших місцях на кшталт Борнео і Сараваку (завжди забуваю, де саме). Типовий службовець у відставці, голомозий, проте з густими вусами, завжди готовий розповісти чергову історію про кобр, факірів чи повторити, що йому сказав місцевий комісар дев’яносто третього року. Гільдина мати нічим особливим не вирізнялася — така ж непримітна, як пожовклі фото на стінах у їхній вітальні. У Гільди ще був брат Гарольд, який служив на Цейлоні й саме приїхав додому у відпустку. Жили вони в одному зі звичайнісіньких будинків на околиці міста. В ньому завжди стояв міцний запах індійських сигар, а весь вільний простір був настільки захаращений списами, туземними трубками, тацями й опудалами диких тварин, що практично ніде було розвернутися.

1910-го старий Вінсент вийшов на пенсію, і відтоді їхнє з дружиною життя за рівнем активності нагадувало існування молюсків. Але на мене неабияке враження справило те, що в їхньому родоводі були майори, полковники і навіть один адмірал. Загалом, моє ставлення до Вінсентів, як і їхнє до мене — яскравий приклад того, якими дурнями стають люди, опинившись поза звичним оточенням. Потрапивши до кола незнайомих мені комерсантів (не має значення, директори це чи комівояжери), я вмить скажу, хто чого вартий. А от представників класу священників-чиновників мені зустрічати не доводилося, от я і бив перед ними поклони. Я бачив у них когось вищого за себе, розвиненішого в інтелектуальному плані; вони ж помилково сприйняли мене за молодого амбітного бізнесмена, кишені якого не сьогодні-завтра почнуть наповнюватися грошима. Для таких людей будь-який «бізнес» — чи то продаж страхових полісів, чи горішків — темний ліс. Вони вбачають у ньому вульгарне заняття, на якому можна заробити гроші. Старий Вінсент із захопленням розповідав іншим про мої справи: пам’ятаю, як він якось обмовився, зазначивши, що я працюю «в торгівлі», певно, не розуміючи різниці між продажем товарів і управлінням власним бізнесом. Він лише в загальних рисах уявляв мою роботу в «Летючій саламандрі», та чомусь був переконаний, що рано чи пізно я маю її очолити. Підозрюю, що він також сподівався колись позичити у мене грошей. От Гарольд точно на це розраховував. Я бачив по його очах. Навіть з тим доходом, який я сьогодні маю, я б і досі годував бідолаху, якби він був живий. На щастя, Гарольд помер через кілька років після нашого весілля (здається, від черевного тифу); його батьки теж уже на тому світі.

Щойно ми з Гільдою одружилися, як я зрозумів, якої фатальної помилки припустився. «То навіщо йшов із нею під вінець?» — запитаєте ви. «Та з тих самих причин, що й ви», — скажу вам у відповідь. У житті всяке трапляється. Хочете вірте, хочете ні, та перших кілька місяців в мене неодноразово з’являлися грішні думки щодо своєї новоспеченої дружини — просто хотілося її вбити. Звісно, насправді ніхто цього робити не збирався, все це не більш ніж фантазії. Зрештою, всіх убивць ловлять і саджають за ґрати. Хай би яке бездоганне алібі вони собі забезпечили, всім відомо, що то чоловік порішив свою дружину, і рано чи пізно знаходиться спосіб пришити їм це вбивство. Коли таке трапляється (вбивство жінки), перший підозрюваний завжди чоловік, і це змушує замислитися над справжньою цінністю шлюбу.

Таз плином часу людина до всього звикає. Десь за рік чи два бажання вбити Гільду зникло, натомість я просто дивувався з деяких речей. Іноді недільними вечорами я міг годинами лежати в ліжку, не знімаючи взуття та одягу, і розмірковувати над дивовижними перетвореннями, що стаються з цими тендітними створіннями. Чому вони так миттєво змінюються, навіщо? Певно, у світі немає сумнішого видовища за те, коли бачиш, на що перетворюється жінка одразу після весілля. Ніби від самого народження в неї було одне-єдине призначення — стати дружиною, а щойно місія виконана, вони в’януть, як квіти, що розпорошили своє насіння. Та найбільше мене вражає похмурий настрій, з яким вони сприймають життя. Я б іще міг зрозуміти, якби шлюб був таким собі хитрим вивертом з боку жінки, якби вона, упіймавши тебе, сказала: «Попався, бовдуре! Тепер не сіпайся, працюй на мене, а я втішатимуся життям». Але насправді нічого такого. Їх більше не цікавлять розваги, у них залишається одне бажання — якомога швидше наблизити поважний вік. Після запеклої боротьби за чоловіка, після того, як всі сили витрачено на