BooksUkraine.com » Фентезі » Невситимі, Анна Мавченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

102
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Невситимі" автора Анна Мавченко. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 92
Перейти на сторінку:

- Якось раз він сам зізнався мені в цьому, – задумливо почухав підборіддя чоловік. - Я спершу здивувався, не повірив йому, бо все почуте скидалося на безглузду маячню. Те, як він щиро й віддано тебе любив, як захищав – було красномовною демонстрацією зворотного. Та, зрештою, в нього знайшлися вагомі докази.

- Що він вам сказав?

- Сказав, що ти – бідолашне прокляте дитя, яке вийшло з утроби світу. В тебе немає батьків, Анно, бо ти навіть не повноцінна людина.

- Це безглуздо! – викрикнула. - Він не міг таке сказати! Ваші слова звучать, як ляклива казка. Ви цим справді хочете мене залякати, принизити чи що?

- Я не брешу, – роздратувався Орестів батько. - Якщо не віриш – піди до Марфи – вона розповість усе те саме.

Я вагалася. Одна частина мене хотіла заплющити на це очі й проігнорувати почуте, бо повірити в Устимові оповідки було б верхом безглуздя. А друга – прагнула розставити всі крапки над «і» й дізнатися нарешті правду.

Важко задихавши, я, зрештою, зірвалася з місця й вибігла з ради. Мерщій помчала до будинку знахарки, почувши кинуте навздогін:

- Ти мусиш якнайшвидше забратися звідси, інакше, присягаюся, вічно гнитимеш у підземних тюрмах!

Волога застелила очі, а груди стиснуло щось важке й колюче, ускладнюючи процес дихання. Мені хотілося ревти, хотілося трощити й кричати. Ні… Ні. Ні! Я не монстр! Я не вбивця! Я не загроза! Я – це просто я! Анна без роду і без сім’ї, чужинка, учениця знахарки, проста людина.

Людина!

Але не монстр...

Сама незчулася, як опинилася на порозі знайомої старої хати. Без жодних зволікань затарабанила у двері, ледве не знепритомнівши від болючого очікування. Щойно на порозі з’явилася хазяйка будинку – без зайвого вступу закидала її питаннями, які просто в цей момент рвали мені навпіл душу.

Розповіла все, щойно почуте, до останньої крапочки. Жінка похмуро вислухала й тяжко зітхнула:

- Не вміє цей довбень тримати язик за зубами!

- Скажи мені правду! – вимогливим тоном попросила я, втерши непрохані сльози. - Без жодних замовчувань і секретів. З мене їх досить.

- Що ж, я можу відповісти на всі твої запитання, – тяжко зітхнула жінка, влаштувавшись у своєму кріслі-гойдалці. - Проте не впевнена, що ти готова до цього...

- Готова! – перебила впевнено.

Ласкавий легіт грався з моїм волоссям і заспокоював поволі тривогу; на ясно-блакитному небі не було ні хмаринки – лише привітне сонце; вулиці та стежки пустували: люди займалися своєю роботою, діти навчались у школах – чим не ідилія? Але все це здавалося завуальованою насмішкою духів, відвертою демонстрацією того, частиною чого мені не бути. Я досі відчувала напруження, досі боялася почути слова жінки. Страшилася, що сказане паном Устимом виявиться правдою.

Знахарка, наче на зло, довго відтягувала момент істини й возилася з усякими дрібничками, та, зрештою, почала:

- Ти – дитина, народжена з останнього променя сонця в день осіннього рівнодення. Тебе зачала й породила сама природа. Не боги, не люди чи інші земні створіння, а саме природа.

- Як таке взагалі можливо? – попри беззаперечну довіру до Марфи, повірити у її твердження виявилося складно.

Хіба таке буває? Хіба магія на таке здатна?

- Раз на декілька століть Вічність породжує Вир. Душа, не залежна від волі богів і матінки Долі, владна врятувати світ або зруйнувати його. Вир – це ніщо, людина й надлюдина; всесильне й водночас слабке створіння, чиє існування завжди несе небезпеку для людства. І керують цим Виром обставини й людські діяння. Якщо серед них переважить добро – на світ чекатиме нова епоха розквіту та процвітання. Якщо ж зло – все суще пізнає свій страшний кінець. Тоді історія зачне писати нову книгу Буття із самого початку нового Життя…

- Хочеш сказати, я і є ця надлюдина? – перепитала з очевидними сумнівами, вражена почутим.

- Так. Ти – цей Вир. Тобі вирішувати долю людства. Та варто завважити, що без вагомих причин Вічність не стала би тебе створювати. Твоя поява в цьому світі означає лиш одне: баланс добра і зла порушено. Давно я не була за Межею, але, гадаю, світ прогнив настільки сильно, що навіть боги безсилі. Саме тому роль судді переклали на тебе.

- Нічого не розумію. Як я можу відповідати за щось настільки масштабне й важливе? Я… просто Анна. Твоя невміла учениця. Біженка. Сирота.

- Думати так про себе тепер – твоя найбільша помилка. Я знаю, що кажу, бо володію знаннями, дарованими самими духами. Й Азрієль теж знав правду, хоч я й не відаю, звідки. Він бачив момент твого народження, – всміхнулась одними губами жінка. - Говорив, що в житті такої краси не бачив. І вважав, що настільки чисте й гарне створіння не може бути небезпечним, ворогом усього людства... Азрієль прихистив тебе й оберігав від недругів понад шість років. У нього не було своїх дітей, тож ти стала його розрадою, промінчиком щастя. Доки вас не знайшла небезпека, ти не проявляла жодних ознак "особливості", була звичайною дитиною. Та страшна ніч стала першим і єдиним випадком прориву магії, про який вже наступного ранку ти, на щастя, забула. Тож твій батько вирішив продовжувати вдавати, що ви звичайна сім'я, яка просто відмовилася від умов великого світу.

- Звідки ти все це знаєш? С запитала вражено.

- Щось бачила у видіннях, щось розповідав сам Азрієль. Але він зміг приховати чимало правди. Я не чула з його уст ні про яке братство, не згадував він і про Арона. Не знаю, від кого чи від чого ви тікали тієї ночі... Але тепер це все не важливо: воно в минулому. Головне зараз – подбати про сьогодення.

- Що мені робити з цією правдою, Марфо? – я опустила голову, розгублена й розбита. Мозок наче розірвався на безліч малих шматочків, які було важко зібрати до купи. Складно було думати про щось конкретне чи не думати взагалі.

- Прийняти її й жити далі. Хай який шлях ти обереш, хай який вибір зробиш – усе це, так чи так, призведе до того, чому судилося бути. Все, що ти можеш зараз – це спробувати якнайдовше побути щасливою. Бо те, що я бачила у своїх снах – гірке й неминуче. Тобі прийдеться дуже тяжко, дитино.

1 ... 37 38 39 ... 92
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невситимі, Анна Мавченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невситимі, Анна Мавченко"