Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Марта вирішила з переїздом більше не тягнути і на вихідних натхненно приступила до збору своїх речей. Ліна їй допомагала. Пакували речі почергово згадуючи веселі історії зі свого спільного проживання.

-          Марта, а ці тарілки твої чи мої? Не можу пригадати, щоб купляла такі, - спитала Ліна, тримаючи в руках посуд.

-          Ти не купувала і я не купувала. Це від попередніх жильців залишилось, - глянула Марта і вернулась до заклеювання коробки скотчем.

-          Ми наче Моніка і Рейчел, - засміялась Ліна.

-          Я Рейчел, а ти Моніка, - припустила Марта.

-          Це ще чого так? – здивовано подивилась на неї Ліна.

-          Ну бо я класна, а ти зануда, - зморщила носа і поблажливо посміхнулась подруга.

-          Ах ти ж, - Ліна схопила кухонний рушник, зім'яла його і кинула в подругу, - і хай буде тобі відомо – Моніка там найадекватніший персонаж. Тож ти мені комплімент зробила.

-          Все-все, здаюсь, - Марта підняла руки догори. - До речі, а ти шукатимеш собі нову сусідку чи сама залишишся?

-          Ну сама вже не залишусь. В мене Семен тепер є, - і через хвилинку роздумів додал. - напевно, Не шукатиму. Мені мого заробітку вистачить, щоб оплатити оренду, а приводити когось з вулиці лячно.

 Марта кивнула і тут почувся звук дверного дзвінка.

-          Це Максим, - спохватилась подруга, - щось він рано.

 Дівчина побігла відчинити йому двері.

-          Привіт, Ліна, - за кілька хвилин у кухні пролунав доброзичливий голос хлопця.

-          Привіт, - просто посміхнулась дівчина, - ти трохи зарано. В нас ще не все готово.

-          Не біда, я допоможу, а потім торта з’їмо, - поставив на стіл коробку з десертом.

-          О, ти супер. Я вже хотіла на тебе ображатися, що Марту забираєш, але хіба можна злитися на людину з тортом, - посміхнулася Ліна.

-          Я на це і розраховував, - в тон їй відповів Максим.

 Речей у Марти було не так і багато, тому все швидко зібрали і загрузили в автомобіль та сіли за столом на кухні дегустувати принесений торт. Друзі весело спілкувалися, коли з сусідньої кімнати долинув телефонний дзвінок. Марта пішла, щоб відповісти і за мить крикнула з коридору:

-          Це моя подруга. Має мені дещо передати і чекає біля під’їзду. Я швидко, - почулося як ляснули двері.

 В кухні запала незручна мовчанка.

-          До речі, де ти купив такий смачний торт? Думаю він стане тепер моїм улюбленим смаколиком, - перервала паузу Ліна.

-          Та нічого супер фантастичного. В супермаркеті, недалеко від вашого будинку, - знизав плечима хлопець.

 Знову повисла мовчанка, але за хвилину Максим несміливо заговорив:

-          Я радий, що ти знову стала колишньою.

-          Так, я теж рада, - не піднімаючи погляду від чашки відповіла Ліна.

-          Роман не вартував, щоб так за ним побиватися, - спробував підтримати її Максим. - Ти варта кращого.

 Ліна здивовано глянула на нього і посміхнулась тільки куточками губ.

-          Я не тужила за ним і це жорстоко з моєї сторони, але після розриву в мене залишилося тільки почуття провини, більше нічого, - закінчила говорити вже з гіркою посмішкою.

-          Я не надто обізнаний в тому, що там між вами сталося. Марта не розповідала, я не питав. Зрештою, це не моя справа. Та... – не договорив Максим, Ліна його перебила.

-          Я зрадила Романа. Полюбила іншого і зрадила як остання ... сволота.

 Максим кілька хвилин обдумував почуте і згодом сказав:

-          Всі ми люди і ніхто не застрахований від помилок. Знаєш, я колись зустрічався з дівчиною. Все було чудово, я дуже любив її. Аж одного дня я дізнався, що вона спить з одним з моїх найкращих друзів. На запитання, чому вона так зі мною вчинила, почув відповідь: « Я ж молода і треба брати від життя по-максимуму. Спати тільки з тобою якось не цікаво», - помовчавши хвилину Максим продовжив. - Я веду до того, що якщо б вона мені сказала, що просто полюбила його, то мені було б значно легше прийняти, пережити ту ситуацію і простити її.

-          Дякую, - невпевнено посміхнулась Ліна.

 Вони трохи помовчали і Максим вже з ентузіазмом в голосі знову заговорив:

-          Думаю, треба нам всім трьом в нічний клуб якось піти, відірватись. Я можу покликати друга, щоб в тебе компанія була. Він адекватний, не хвилюйся. Може у вас щось «вигорить»,- засміявся Максим. – Виконую роль зазвичай не притаманну чоловікові, але чого ні. Марта, думаю, буде в захваті від такої пропозиції.

-          Не хотілось би бути похмурою занудою, але я відмовлюсь. В Марти знайдеться не одна подруга значно веселіша і товариська, - м’яко посміхаючись, відповіла Ліна.

 Максим задумливо подивився на неї.

-          Треба його забувати, а найкращий спосіб це нове знайомство, - пробував вмовити її хлопець.

-          Повір, я стараюсь, - Ліна стиснула губи в скупій, з домішком приреченості, посмішці і допивши чай, встала, щоб помити чашку.

-          Ну ти подумай. Пропозиція непогана.

 В цей момент в кухню вбігла Марта із самого порога вигукуючи питання:

-          Ну- ну, що тут за пропозиції, - захекано сіла на свій стілець.

-          Пропоную нам втрьох на дискотеку піти. І не тільки втрьох – я друга покличу.

 Марта заплескала в долоні.

-          Прекрасна ідея. Ми давно нікуди разом не ходили. Все, домовились.

-          Ліна не підтримує це починання, - розвів руками хлопець, винувато посміхаючись.

 Марта розвернулась на стільці до Ліни:

-          Це як називається? – і для виразності поклала руки в боки.

 Ліна розсміялась і підняла долоні вгору.

-          Добре, я подумаю, - погодилась вона; з вітряком на ім’я Марта боротися було марно.

-          Так би і одразу, - схвально кивнула подруга.

 Марта і Максим взялися обговорювати в який з нічних клубів можна піти. Ліна в цьому участі не брала, бо їй було відверто байдуже і вона ще не покинула ідею якось уникнути цієї затії. Дівчина гралася з Семеном, який досхочу виспався, прибіг до неї і зараз немилосердно царапав руку, граючись.