Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

— Іди сюди.

…і вона ступила крок уперед.

— Підійди ближче.

Атланта торкнулася Карлі й раптом потяглася до нього, аж досягла обличчям до обличчя. Наприкінці поцілунку він міцно пригорнув її…

— Як бачиш, я справді гадаю, що мені краще забратися звідси.

— Це ж дурня! — крикнула Атланта. — Хочу, щоб ти залишився! Я не закохалася в тебе, слово честі! Але якщо ти від’їдеш, то завжди вважатиму, що прогнала тебе.

Вона була така відверта, що й не посоромилася відкрити притаєну правду.

— Я не ревную до міс Панцер. Яке в мене право? Мені байдуже до того, що ти зробив…

— Я ще можу зрозуміти Ізабеллу в тому, що вона мене вподобала… бо в неї нічого іншого нема. Але ж у тебе є все. Навіщо тобі задивлятися на битого старого шкарбуна?

— Я не… Та ні, я задивляюся… — Атланту прорвало незвичайним красномовством. — Не знаю чому, але раптом ти став мені один-єдиний із усіх чоловіків на світі.

Деланню сів. Його обличчя було втомлене й змарніле.

— Ти молода і вродлива, — зітхнув він. — Маєш роботу… Маєш будь-кого з чоловіків — якого тільки забажаєш. Пам’ятаєш, колись я сказав тобі, що належу до інших часів?

— Це неправда! — скрикнула Атланта.

— Якби ж то. Але це правда, а тому між мною й тобою може бути тільки щось застаріле й заплісніле. — Не всидівши, Карлі встав. — Ось ти вважаєш, що я зміг би жити у твоєму чудовому новому світі праці та любові. Та не зміг би. Ми прожили б якийсь місяць, і ти ходила б засмученою та розчарованою… Мабуть, і мене це зачепило б. І мені прийшлося б туго.

Він звів голову — й опинився віч-на-віч із беззахисною любов’ю.

— Невже ти не можеш уявити когось, хто скуштував усього найкращого на світі й уже не хоче більш… не бажає, щоб любов була справжньою? Можеш уявити? Я навіть відмовляюся від твоєї краси, бо постарівся… а колись мав усе, щоб кохати таку дівчину, як ти…

У двері постукали. На порозі стояв Праут, бігаючи очима по них двох.

— Надворі випогоджується, — озвався він. — Роджер наказав мені негайно розшукати тебе.

Атланта опанувала себе. У дверях вона зупинилася й сказала Карлі:

— Я повернуся за хвилину. Не виходь, поки я не прийду. Обіцяєш?

— Звичайно.

— Я зараз буду. Можеш підвезти мене до Чимні-Року.

За якусь мить у Роджеровій кімнаті Атланта наче уві сні слухала настанови кінооператора. Поки він закінчив, минула хвилина. Дівчина метнулася вгору сходами і, швиденько постукавши, увійшла до кімнати Карлі.

Але в ній нікого не було.

V

Атланта кинулася до приймальні й там почула, що Деланню, заплативши за проживання, пішов до гаража. Може, досі вже й поїхав. Задихаючись, вона вискочила надвір і помчала дорогою крізь дощик. Обурена, люта на нього й на себе, вона повернула за ріг…

…і там був Деланню. Балакав із механіком перед гаражем.

Засапана Атланта сперлася на вологі двері гаража, захлинаючись почуттями.

— Ти сказав, що не поїдеш.

— Здається, що й не зможу поїхати.

— Ти пообіцяв, що почекаєш.

— Я мусив вийти. Хтось із мийників поїздив собі моєю машиною й зламав колесо. Треба почекати два дні, поки поставлять інше.

Автомобіль Роджера Кларка виїжджав із гаража. Атланта мала багато чого ще сказати, але не було часу. Все, що тільки могла надумати, вона вклала в ці слова:

— Видно, жінки охоче на тебе йдуть, якщо ти здатен на таке. Не думаю, що ти їх любиш. Вдаєш, що любиш, а насправді — ні. Тому-то й можеш виробляти з ними що хоч.

Вона почула Праутове «гей!» з-перед готелю. Гукав до Атланти, й вона прудко рушила.

Весь робочий день Атланта снувала й снувала задуми. Десь так, як засуджений до страти злочинець обмірковує спосіб утекти з в’язниці, але весь час від цих планів відвертає увагу то скрегіт ключів у замках дверей камери, то надія, що з-поза тюрми прийде відтермінування вироку. Причому сам злочинець не докладає ніяких зусиль, щоб здійснити надію. У такі миті важко планувати — Атланта могла тільки чекати зручної нагоди. А однак навколо її голови хмарами витали уривки можливостей. Мабуть, у Карлі обмаль грошей, тож він був би радий можливості влаштуватися в Голлівуді. Це ж майстер на всі руки — цілком імовірно, що йому дадуть роботу фахівця-консультанта.

Або ж, якби таке не вдалося, Атланта могла б податися на Схід і піти на пробу великої сценічної ролі, могла б вдосконалюватись у знаменитого наставника; там принаймні можна було б зв’язатися з Карлі.

Усі ці міркування розтрощились об один камінь — Карлі не кохає її.

Атланта сповна відчула силу цього удару тільки тоді, коли повернулась увечері до готелю й не застала там Карлі. Не доївши вечері, вона пішла до свого номера й плакала на ліжку. За півгодини їй заболіло горло й не стало сліз, хоч дівчина й силувалася на плач. Тоді вона перевернулася на спину й сказала собі:

— Це те, що називають сліпою закоханістю. Я чула про таких, що просто кохають, хоч це геть безглуздо. Треба це подолати… Ет, хай інші пробують…

Атланта почувалася втомленою й покликала свою служницю, щоб та натерла їй голову.

— Ви б не хотіли зажити одну з цих таблеток? — запропонувала служниця. — Отих, що присипляють, коли в тебе зламана рука[102].

Ні. Краще страждати й глибоко відчувати гостроту ножа в серці.

— Скільки разів ти стукала у двері містера Деланню? — неспокійно запитала Атланта.

— Разів три-чотири. Тоді я поспитала портьє. Сказав, що містер Деланню не прийшов.

«Він з Ізабеллою Панцер, — подумала Атланта. — Вона скаже йому, що помре через кохання до нього. Тоді він пожаліє цю Ізабеллу й подумає, що я звичайнісінька… голлівудська мазунка».

Нестерпна ця думка. Атланта сиділа, випростувавшись на ліжку.

— Зрештою, дай мені кілька тих снодійних таблеток, — сказала вона. — Дай більше — всю решту.

— Вам належить вживати тільки по одній.

Вони згодилися на двох піґулках, і Атланта поринула в дрімоту, з якої час від часу прокидалася. Її мучив сон — Ізабелла померла, а Деланню, слухаючи новину, каже:

— Вона дуже мене любила — аж так, що світ їй був немилий.

Ранок застав Атланту в похміллі від снодійного — не було сили на звичне купання в озері. Спроквола одягнувшись, вона бездумно їхала на фільмування, відчуваючи, що вся компанія дивиться на неї стурбовано, як ото на когось засмученого та пригніченого.

Атланті це було дуже не до вподоби, і весь ранок вона примудрялася вдавати з