Читати книгу - "Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська "

Мало хто знав, що коли Даніель нарешті став на чолі компанії, започаткованої його батьком, вона була практично банкрутом. І до цього чимало сил доклала саме законний опікун хлопчика – його бабуся. Вона призначала директорами своїх коханців. Згодом їхнє безглузде керівництво далося взнаки. На щастя, батько Даніеля був практичним американцем і заморозив для Даніеля чималу суму до повноліття. Саме з цими грошима він розпочав свій власний бізнес.

Нічне місто ніколи йому не подобалося. Його дратував постійний шум на вулицях і метушня, багатоликість оточуючих людей, низовина їх натур. Все частіше хотілося самотності. Щоправда, у ньому йому теж було погано. Він сумував. Сумував настільки, що одного разу зібрав речі та переїхав до міської квартири. І причина була одна єдина – Ніколь. Як же чудово було їхати «додому», де на нього чекає вона. І нехай усе тимчасово, не по-справжньому. Але він радів кожному моменту, проведеному поруч із нею.

Вранці, коли вона міцно спала, Даніель входив до її кімнати і дивився на прекрасну дівчину, що спала. Він хотів її усією душею та тілом. Але знав, що не можна допускати близькості більше за ту, яку створив між ними, сам того не бажаючи. Він прагнув опікуватися, оберігати, захищати її від усього, що здатне її засмутити. І від самого себе, зокрема. Ця дивна, суперечлива гра із самим собою доводила його до крайнощів. Адже з одного боку він наказував собі триматися від Ніколь подалі, а варто їй віддалитися - він починав погоню, щоб повернути.

Втомившись від власної нерозв'язної дилеми, він вирішив сьогодні розслабитися і провести вечір у приємній атмосфері. Він хотів запросити її повечеряти у будь-якому ресторані на її вибір, хотів слухати, як вона розмовляє, сміється. Адже останнім часом вони не спілкувалися. Спочатку він був злий на неї, але потім навіть праведна агресивність розтанула і тепер Даніель залишився абсолютно беззахисним перед ніжною і відкритою дівчиною, яку вважав найпрекраснішою в цілому світі.

Ніколь дуже хвилювалася і постійно дивилася у вікно, що виходить надвір. Вона чекала, коли нарешті під'їде автомобіль Даніеля. За годину Ніколь зі злістю глянула на сервірований стіл. Яка ж вона дурна! Затіяла цю вечерю, приготувала їжу, а вона не приїхала. Адже вона сказала слово «дім». Удихнувшись від задушливого її нападу гніву, Ніколь пішла в спальню і зняла сукню, яку вибрала для вечері. Їй не варто було з цим поратися. Навряд чи він би оцінив. Адже для цього треба хоч якісь почуття виявити. Натягнувши на себе футболку та шорти, вона пішла прибирати тарілки зі столу, проклинаючи свою наївність та порив подяки.

Але раптом двері відчинилися і на порозі з'явився Даніель з букетом квітів та пляшкою вина. Дівчина так і завмерла з тарілками в руках. Схоже, він зрозумів, чому вона все змітає зі столу.

– У місті пробки. Я захотів купити вино в улюбленій крамниці і це остаточно затримало мене, - він пішов прямо до неї і зупинився так близько, що Ніколь відчула запах його одеколону. - Вибач, що спізнився. Сподіваюся, що цей стіл ти накривала для нас.

Даніель подав їй букет червоних троянд.

- Це тобі.

Ніколь розгублено поставила тарілки на місце та прийняла квіти. Вона оцінила зовнішність Даніеля і їй здалося, що він сьогодні виглядає і поводиться по-іншому. Чи їй здається?

- Дякую, вони дуже гарні, - сказала вона і для надійності відступила на крок назад, інакше ситуація могла збентежити їх обох.

- Я хотів запросити тебе до ресторану, але тут так смачно пахне. Це ти приготувала вечерю? - Він усміхнувся такою теплою усмішкою і подивився ніжним поглядом, від чого Ніколь ніби окатило гарячою хвилею. Ну як він примудряється парою фраз миттєво змінити її настрій?

– Так. Я хочу запізно віддячити тобі за допомогу тієї жахливої ​​ночі, - сказала вона, намагаючись не дивитися в ці сірі очі. Вони сьогодні світилися теплом.

Вона обійшла його і пішла шукати вазу, не звертаючи уваги на те, як він обернувся їй услід і провів поглядом. Потім він пішов у свою кімнату і перевдягся. Коли повернувся, Ніколь знову розставила на свої місця і сиділа, чекаючи його.

Даніель відкрив вино і налив у келихи. Він оглянув стіл та закуски.

- Все виглядає дуже смачно, - сказав він, сідаючи на своє місце і не зводячи з неї загадкового погляду.

Дівчина ніби заворожена спостерігала, як він їсть, з хвилюванням чекаючи на його вердикт з приводу її праць. Коли він застогнав від задоволення, то їй здалося, що це майстерно зроблений комплімент за все її життя. І, звичайно ж, вона не втрималася і посміхнулася від радості та щастя.

- Я навіть уявити не міг, що ти так чудово готуєш, - зізнався він, зовсім вражений цим фактом.

Ніколь трохи зніяковіла. Ох, якби він дізнався правду, то кинув би їжу і втік, бо старанно вчилася готувати у кухарів батька. І причина очевидна: їй хотілося смачно готувати Даніеля. Адже вона мріяла стати його дружиною. «Яка дурість, – раптом спало на думку. -Тепер ясно: він зовсім не чоловік, який проводить час у колі сім'ї, вечеря та обговорюючи, як пройшов день дружини та його дітей».

- Дякую за комплімент. Це лише м'ясо, його складно зіпсувати, якщо тільки підсмажити, – пожартувала вона.

Щоб відволіктися від неправильних думок, вона вирішила почати нейтральну розмову.

– Батьки дзвонили. Батько хоче на тижні поїхати переглянути кілька пропозицій ріелтора.