Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шампанське, яке Бонд замовив після приїзду, охолоджувалось у позолоченому відерці. Він наповнив два бокали, а Веспер розклала на тарілки смачненький домашній паштет із печінки та підсмажені рум’яні французькі хлібці з кубиками жовтого масла, поданого у льоді.
Дивлячись одне одному в очі, вони випили вино, і Бонд знову налив бокали по вінця.
За обідом він розказав Веспер про своє купання, потім вони побалакали, чим займуться зранку. Протягом вечора обоє намагались уникати проявів почуттів, але в очах дівчини Бонд бачив таке саме жадання прийдешньої ночі, яке відчував і він. Час від часу їхні руки та коліна стикалися, щоби хоч трохи зняти напругу томливого очікування близькості.
Коли омар був з’їдений, друга пляшка наполовину спорожніла, а вони щедро приправили суниці збитими вершками, Веспер глибоко зітхнула від задоволення.
— Я наїлась, як поросятко, — радісно сказала вона. — Ти завжди пригощаєш тим, що мені страшенно подобається. Мене ніколи так не балували, — кинула погляд у бік затоки, на гладі якої відбивався місяць. — Чим це я таке заслужила? — в її голосі чулися насмішкуваті нотки.
— Ти про що? — здивувався Бонд.
— Ну не знаю! Мені здається, люди отримують те, що заслуговують. Можливо, я також заслужила те, що маю, — вона посміхнулась, і очі смішкувато звузились. — Адже ти майже нічого про мене не знаєш, — додала несподівано.
Бонда вразили серйозні нотки в голосі.
— Знаю достатньо, — відгукнувся він зі сміхом. — Принаймні, цього вистачить на завтра, на післязавтра й на після-післязавтра. Ти, якщо вже зайшла мова, також про мене майже нічого не знаєш, — він долив шампанське.
Веспер задумливо подивилася Бонду в очі.
— Люди — наче острови, — зауважила вона, — які відокремлені один від одного. І скільки б вони не зближувалися, між ними завжди буде море. Навіть якщо вони одружені п’ятдесят років.
Бонд розгублено подумав, що дівчина напевне впала у vin triste[167]. Забагато шампанського наганяє тугу. Але раптом Веспер весело розсміялася.
— О, не роби таке обличчя, — вона нахилилась і накрила його долоню своєю. — Мене просто потягнуло на сентиментальність. І ще відчуваю, що мій острів майже впритул наблизився до твого... — Веспер ковтнула ще шампанського.
Бонд полегшено розсміявся.
— Тоді пропоную об’єднатися й утворити півострів. Просто зараз, тільки-но покінчимо зі суницею.
— Та ні, — відповіла вона кокетливо. — Я хочу кави.
— І бренді, — парирував Бонд.
Набігла хмаринка. Вдруге за вечір. Ця також залишила маленький знак запитання, що повиснув у повітрі. Та він швидко розтанув від теплої та приязної атмосфери, що оточила обох.
Коли кава була випита, а Бонд потягував бренді, Веспер узяла сумочку і підійшла до нього ззаду.
— Я втомилася, — мовила, опустивши руку йому на плече.
Бонд поклав на її долоню свою, і на мить вони завмерли. Потім дівчина схилилася, легко торкнулася губами волосся Джеймса і пішла. За хвилину в її кімнаті спалахнуло світло.
Бонд палив, очікуючи, коли воно згасне. Тоді рушив слідом, затримавшись, щоб побажати доброї ночі хазяїну та його дружині й подякувати за чудовий обід. Вони обмінялися чемностями, і Джеймс піднявся нагору.
Було тільки половина на десяту, коли він увійшов до номера Веспер через ванну кімнату і зачинив за собою двері.
Місячне сяйво, що пробивалося крізь напівзачинені віконниці, пестило білість її тіла, розпластаного на широкому ліжку.
Бонд прокинувся у своїй кімнаті на світанку і деякий час лежав, перегортаючи солодкі спомини.
Потім тихенько зісковзнув з ліжка, натягнув піжамну куртку, прокрався повз двері номера Веспер і вийшов на пляж.
Море на світанку було гладеньким та спокійним. Маленькі рожеві хвилі ліниво лизали берег. Було прохолодно, але він скинув куртку і, оголений, пройшов краєчком прибою до місця, де купався учора. Там повільно увійшов в море та рушив уперед, поки вода не дійшла до підборіддя. Потім відштовхнувся від дна і, заплющивши очі й затиснувши рукою носа, пірнув, відчуваючи, як холодна вода огортає тіло та волосся.
Дзеркало затоки виглядало ідеально гладким, лише де-не-де вистрибувала риба. Під водою Бонд уявив собі ідилічну картинку, на якій Веспер виходить із соснового гаю, а він лякає її, несподівано виринаючи з-під води.
Але коли за хвилину виринув з води, піднявши фонтан бризок, то був розчарований, бо навкруги не було ні душі. Він трохи поплавав, потім ліг на воду, а коли сонце піднялося вище, вибрався на берег і розтягнувся на спині, насолоджуючись споїм тілом, котре, як він дізнався минулої ночі, не втратило своїх можливостей.
Як і день тому, Джеймс вдивлявся у чисте безхмарне небо в пошуках відповіді.
Через деякий час підвівся і повільно пішов пляжем до місця, де залишив куртку.
Він вирішив сьогодні ж просити Веспер вийти за нього заміж. Був упевнений у своєму рішенні. Треба лише вибрати слушний момент.
ЧОРНА ПЛЯМА
Неквапливо пройшовши терасою і ступивши в сутінок вітальні, віконниці котрої були усе ще зачинені, Бонд здивувався, побачивши, як Веспер відходить від скляної телефонної кабінки біля вхідних дверей і тихесенько підіймається сходами.
— Веспер! — гукнув дівчину, вирішивши, що вона, мабуть, отримала якесь термінове повідомлення, що стосується їх обох.
Різко повернувшись, Веспер налякано піднесла руку до рота. Широко розкритими очима вона дивилася трохи довше, ніж того потребувала ситуація.
— Що сталося, люба? — спитав Бонд дбайливо, трохи побоюючись, щоб дещо несподіване не зруйнувало його плани.
— Ох, — видихнула вона, — як ти мене налякав! Я просто... телефонувала Матісу. Так, Матісу, — повторила. — Хотіла спитати, чи зможе він узяти для мене ще одну сукню. Пам’ятаєш мою подругу з бутику, про яку я казала? — дівчина заторохтіла скоромовкою, намагаючись надати словам переконливості. — Мені зовсім нічого вдягнути. Подумала, що застану його вдома, поки він не пішов на роботу. Номера своєї подруги не знаю. Вирішила зробити тобі сюрприз. Не очікувала, що ти піднявся так рано. Як водичка? Ти вже викупався? Треба було дочекатися мене.
— Водичка чудова, — відповів Бонд, не бажаючи, щоб Веспер нервувалася, хоча й відчував прикрість через її дитячий потяг до таємниць, який вона не вміла приховувати. — Тобі сподобається. А потім поснідаємо на терасі. Я голодний, як вовк. Вибач, що налякав тебе. Просто не очікував побачити...
Він обійняв дівчину, але вона вивільнилась і побігла сходами догори.
— Я також не очікувала побачити
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг», після закриття браузера.