Читати книгу - "Вояки"

одною. Їх легко не помітити, бо все, що можна побачити, — це кінчики їхніх хвостів. Комахи вдихають кисень крізь отвори в екзоскелеті, що мають назву «дихальця». У личинок це — анальні дихальця. До всіх їхніх інших «принад» вони ще й дихають дупою. Це досить вдале еволюційне надбання, коли, як це сформулював Пек, «ти цілий день занурюєшся головою в слизьку мертву плоть». Проти легенів і діафрагми ця система неефективна, і це одна з причин того, що комахи не змогли еволюціонувати до розмірів, яких досягли ссавці. Після розглядання мухи в домашній мікроскоп Джорджа Пека протягом кількох хвилин можу вас запевнити, що це добре.

Вільям Баер порівнював скупчення личинок під час харчування з виводком цуценят: «Вони так жадібно борються за їжу, що стають на голову, задерши хвости вгору, просто як цуценята навкруг миски з їжею, коли розмір миски замалий, щоб усі цуценята могли вільно дістатися до їжі». Баер думав про собак. Як на мене, личинки мають такий вигляд, ніби невидимий віртуоз натискає клавіші крихітного акордеону, виконуючи польку. Важливо, особливо для того, кого ними лікують, щоб вони не були схожі на личинок. Тобто, якби пацієнт зазирнув під фірмову двошарову пов’язку-клітку для личинок від «Монерк лабз» (LeFlap), його б не шокувало видовище наочного втілення гелловінської жахачки зі звивистими монстрами.

Пек переміщує на кінчик мого вказівного пальця трьох личинок. Вони здіймаються на хвостах і похитують головами, наче щасливі ляльки із шоу «Вулиця Сезам». Пек каже, що так вони шукають їжу. Ось дві з них підняли третю над собою. Це скидається на тріумфальну радість спортивної команди після перемоги.

Пек у цій сцені не бачить нічого радісного. Він тихо каже: «Вони цілком здатні до канібалізму».

Придивившись уважніше, я переконуюся, що це правда. Личинки напали (поїдають живцем!) на свого товариша. Та не минуло ж і двох хвилин, як їх витягли зі шматка сирої печінки! Личинка живе, щоб їсти. Більше вона нічого не робить. А через чотири дні з величезними витратами енергії розпочинає науково-фантастичний проект з перетворення себе на муху.

Пек кладе личинку під мікроскоп, який поставив на столі в кухні, щоб я ближче роздивилася ротові органи — найвиразніший експонат анатомії личинки. Вони схожі на вигнуті коси, працюють як рашпіль. Це єдина частина личинки з твердого хітину коричневого кольору, вона контрастує з вологою, блідою, гнучкою рештою її тіла. На щастя пацієнтів, чиї рани санують личинками, тканини в глибині ран, мертві чи живі, не мають нервових закінчень, вони містяться у верхніх шарах шкіри. За умови додержання рекомендованого «дозування» (5–8 личинок на квадратний сантиметр незагоєної поверхні) кількості відмерлих тканин має бути досить, щоб личинки не звертали уваги на живу шкіру.

— Ці маленькі жувальця, — каже Пек, поки я дивлюся в окуляр мікроскопа, — здатні робити те, що не до снаги жодному хірургові зі скальпелем. Роботизований лазер не може зігнути промінь, щоб досягти закритих тріщин, які можуть утворитися внаслідок вибухового ушкодження, а жувальця можуть. Ось це і є універсальний хірургічний інструмент.

Якщо вам потрібно вичистити рану до останньої бактерії, до останнього клаптика відмерлої тканини, ваш вибір — личинки. Але вони маленькі, тому процедура потребує часу. Курс санації личинками (їх замінюють на свіжих до шести разів) може розтягнутися на кілька тижнів. А санація хірургічними методами потребує кількох годин. Та якщо пацієнт має міцну імунну систему, а молоді солдати здебільшого такі, необхідності у видаленні абсолютно всіх бактерій та залишків некротичних тканин немає.

Але Пек ніколи й не пропонував застосування личинок для первинної санації. Для військовослужбовців він пропонує переходити до личинок у разі виникнення тривких інфекцій, несприйнятливих до антибіотиків штамів, можливо, якихось екзотичних видів, що були в ґрунті та від впливом вибуху занадто глибоко проникли в тканини. Ці ускладнення виникають так часто, що Пек отримав від військових фінансування на випробовування на гризунах з метою оцінювання ефективності санації із застосуванням личинок ран від вибухів, у які потрапив ґрунт. Протокол експерименту мав деякі складнощі. Пекові та його команді треба було хірургічними методами зімітувати ушкодження, типові для ураження вибухом. Щоб задовольнити вимоги Комісії з нагляду за поводженням із тваринами, як і вимоги особистої етики Пека, жодна з частин цього процесу не повинна була викликати болю в пацюків. Треба було ідентифікувати та перерізати нерви, відповідальні за чутливість окремих частин тіла гризунів.

З причин, що не дуже складно вгадати, фінансування Пекових експериментів не відновили. Сучасна медична культура орієнтована на новітні технології та погляд у майбутнє. Тим, хто незнайомий з результатами досліджень і показниками ефективності, лікування із застосуванням личинок здається примітивним та архаїчним. Пек згадує, як під час доповіді в заповненому колегами приміщенні про перспективні попередні результати він почув, як полковник, що не бажав підтримувати експеримент, говорив про тридцятирічний поступ Інституту військових досліджень Волтера Ріда. Чоловік хитав головою: «А ми використовуємо личинок».

Результати опитування військових лікарів 2012 року свідчать, що погляди того полковника не збігаються з думкою більшості. Хоча тільки 10 відсотків опитаних призначали санацію із застосуванням личинок, 85 відсотків вважали, що забезпечення можливості такого застосування було б корисним ресурсом. Невикористання личинок цими лікарями мало суто практичні причини: вони не знали, як їх отримати, чи як їх використовувати, чи який код відшкодування треба застосовувати[129]. Згідно з результатами іншого (меншого за охопленням) опитування, лікарі висловлювали занепокоєння тим, що заклади, у яких вони працювали, не дозволяли використання личинок, а також тим, що пацієнти, ймовірно, будуть проти.

Щодо пацієнтів вони помилялися. Дейвід Армстронг, хірург, а також один із засновників і керівник Асоціації Південної Арізони з порятунку кінцівок (Southern Arizona Limb Salvage Alliance — SALSA)[130], використовував личинок у лікуванні понад тисячі пацієнтів. Він сказав: «Випадки, коли люди відмовлялися від такого лікування, я можу перерахувати на пальцях однієї руки». В узагальненій частині рішення Адміністрації з питань харчових продуктів та медикаментів про схвалення застосування медичних личинок указано, що кількість «випадків невдоволення чи несприйняття» становила один відсоток, з яких більшість виявилася наслідками «затримок з доставленням чи втрат» «Федексом» (можливо, водії просто викидали їх у сміття) посилок з личинками. До того ж медичні личинки не такі потворні, як можна було б подумати. Коли їх витягають із контейнера для транспортування, вони завбільшки з присипку для кексів. Якщо не бачити, як поїдають одна одну, то вони навіть по-своєму милі. Пересуваються як гусінь-п’ядак, і їх часто зображують у дитячих книжках.

— Люди зацікавлюються цими симпатичними маленькими створіннями, — каже Армстронг.

Я запитую, чи має