Читати книгу - "Неонова, Юлія Богута"

Мені б пережити цей день, а більше — мені не потрібно.
Подібно до чорного тла, я виділю літери сріблом,

Вкарбую його на папері, щоб в темряві марилось світлом.
Можливо, усе це дарма, але мої пальці здібні, —

Вони можуть надто багато, у них непомірна сила,
Що здатна створити світи, і знищити те, що створила —

Так легко, подібно до бога, вона на цей світ народила
Під тисячу різних віршів. Під тисячу ран оживила,

Щоб ті залишились на мить, не прагнучи жити ще більше.
Можливо, я теж лиш чийсь вірш. Можливо, і того гірше —

Лиш декілька літер на чорному, сповиті чорнилом на пальцях,
Змертвілі і просто забуті. Не маючі жодного шансу

Дожити хоча б до рання. Попасти на стомлені губи.
Застрягти у спраглому горлі і вдаритись звуком об зуби. 

Не знаючі жалю та сліз. Не бачивші сліз, сподівання. 
Мені б пережити цей день, не ставши чужим мовчанням.