Читати книгу - "Ганнібал"

Рожер Ле Дюк, також відомий як Ньйокко, сидить на краю фонтана. Він уже щось покурив. Погляд затуманений, проте він одразу помічає Ромулу, яка з’являється біля юрби, за вогнищем. Він купує в торгівця два апельсини і йде слідом за циганкою геть від співу. Вони зупиняються подалі від ватри під вуличним ліхтарем. Тут світло холодніше, ніж від вогню, поплямоване тінями від листя, яке ще тримається на стражденному клені. На блідому обличчі Ньйокко світло набуває зеленого відтінку, тіні від листя скидаються на рухливі синці, а Ромула дивиться на нього, торкається долонею його руки.

З кулака чоловіка, мов маленький яскравий язичок, вистрибує лезо, і Ньйокко чистить апельсин, шкірка звисає долі одним безперервним пасмом. Він дає циганці перший апельсин, і вона кладе до рота скибку, поки він чистить другий.

Вони коротко переговорили циганською. Ньйокко раз стенув плечима. Ромула дала йому мобільний телефон і показала кнопки. Тоді у вусі Ньйокко зазвучав голос Пацці. За мить Ньйокко склав телефон і засунув у кишеню.

Ромула зняла в себе з шиї ланцюжок, поцілувала невеличкий амулет і повісила його на шию маленькому нечупарному цигану. Він поглянув на оберіг, затанцював на місці, вдаючи, наче святий лик йому пече, і Ромула злегка всміхнулася. Зняла з себе широкий браслет і наділа чоловікові на руку. Прикраса як улипла. Зап’ясток Ньйокко був не ширшим за жіночий.

— Побудеш зі мною годинку? — спитав Ньйокко.

— Так, — відповіла вона.

Розділ 28

Знову вечір, і доктор Фелл стоїть у просторій кам’яній залі виставки «Знарядь жаских тортур» у Форті Бельведер, невимушено прихилився до стіни під висячими клітками з проклятими.

Він відзначає прояви осуду на ненаситних обличчях глядачів, вони тиснуться навколо знарядь тортур, тиснуться одне до одного в паркому, витрішкуватому frottage[74], волосся стає дибки на передпліччях, дихання обпікає чужі шиї та щоки. Інколи доктор притискає до рота напахчену хустинку, щоб перебити надлишок одеколонів і хтивості.

Ті, що полюють на доктора, чекають зовні.

Минають години. Здається, доктор Фелл, який хіба що мимохідь звертає увагу на самі експонати, не може насититися юрбою. Тому, хто відчуває на собі його погляд, стає тривожно. Жінки в натовпі часто дивляться на нього з особливим інтересом, поки невпинна вервечка відвідувачів, що човгають виставкою, не змушує їх рухатися далі. Копійки, що їх доктор заплатив двом господарям-таксидермістам, дозволяють йому вільно походжати виставою — стояти недосяжно й непорушно проти кам’яної стіни, за канатною огорожею.

Надворі, біля виходу, пильнує Рінальдо Пацці, чекаючи під невпинною мжичкою на парапеті. Він звиклий чекати.

Пацці знав, що доктор не піде додому пішки. Під пагорбом за фортецею, на невеличкій площі, на нього чекав власний автомобіль. То був чорний «ягуар-салун», елегантний тридцятирічний «марк-2», він виблискував під мжичкою, такий гарний, яких Пацці ще не бачив, і номери були швейцарські. Очевидно, що доктор Фелл жив не на саму зарплатню. Пацці занотував реєстраційний номер, проте не міг іти на ризик і шукати його через Інтерпол.

На крутій брукованій віа Сан-Леонардо між Фортом Бельведер і автівкою чатував Ньйокко. Погано освітлена вулиця була з обох боків обмежована високими кам’яними мурами, що оточували приватні вілли. Ньйокко знайшов перед замкненими воротами темну нішу, де зумів сховатися від потоку туристів, які спускалися від фортеці. Кожні десять хвилин у його бічній кишені на стегні вібрував мобільний телефон, і Ньйокко мусив підтверджувати, що стоїть на домовленому місці.

Деякі туристи проходили повз цигана, тримаючи над головами карти й програмки, аби затулитися від мжички. Вузький тротуар був переповнений, потік людей виливався на проїжджу частину, уповільнюючи ті нечисленні таксі, що спускалися від фортеці.

У склепінчастій залі зі знаряддями тортур доктор Фелл нарешті відійшов від стіни, на яку весь цей час спирався, змовницьки підвів очі на скелета в «голодній клітці», наче їм обом відома якась таємниця, а тоді став пробиратися крізь натовп до виходу.

Пацці вгледів доктора у дверному прорізі, а тоді знов — під прожектором перед фортецею. Тримаючи дистанцію, він пішов слідом за Лектером. Коли переконався, що доктор прямує вниз вулицею до своєї автівки, то розкрив мобільник і попередив Ньйокко.

Голова цигана виринула з коміра, наче в черепахи, із запалими очима, попід шкірою виказується череп — достоту черепаха. Він закатав рукав до ліктя, поплював на браслет і витер його насухо ганчіркою. Тепер, коли срібло було відполіроване слиною та святою водою, він сховав руку за спиною під плащем, аби браслет у мряці не намокнув, і став видивлятися на верхівці пагорба доктора. Наближалася колона розгойданих голів. Ньйокко проштовхався крізь людський потік на вулицю — туди, де міг іти проти течії та краще бачити ціль. Без помічників йому доведеться самотужки наштовхнутися на доктора й полізти йому в кишеню — не проблема, оскільки крадіжку треба було провалити. Ось і цей елегантний чоловік — іде вздовж бордюру, хвала Господові. Пацці також спускався з пагорба, прямував за доктором на відстані тридцяти метрів.

Ньйокко зробив хвацький віраж із середини проїжджої частини. Скориставшись тим, що до нього наближалося таксі, він стрибнув убік, мов намагався ухилитися від машини, озирнувся, обсипавши водія прокльонами, та зіштовхнувся животами з доктором Феллом, запустив пальці йому під плащ, а тоді відчув, як руку стискає залізна хватка, потім — удар, і циган вирвався без видимих ушкоджень, а доктор Фелл, майже не спиняючи ходи, зник у потоці туристів, дозволивши Ньйокко втекти.

Майже в ту саму мить біля цигана опинився Пацці, перестрів його в ніші біля залізних воріт, де Ньйокко похилився вперед на хвильку, а тоді, важко дихаючи, виструнчився.

— Вдалося. Схопив мене так, що бувай здоровий. Цей cornuto[75] хотів поцілити мені в яйця, та промазав, — мовив Ньйокко.

Ставши на одне коліно, Пацці обережно знімав із руки Ньйокко браслет, аж раптом циган відчув на нозі щось гаряче й мокре, а потім, коли він змінив поставу тіла, із проріхи в штанях вистрелив гарячий потік артеріальної крові — просто в обличчя й на руки Пацці, саме коли слідчий знімав браслет, намагаючись тримати його за краї. Кров бризкала навсібіч, залила обличчя Ньйокко, коли він нахилився подивитися на себе, коли ноги вже підгиналися. Циган повалився на ворота, схопився за них однією рукою, притиснув ганчірку до того місця, де ноги єдналися з тулубом, намагався зупинити нестримний потік крові з перерізаної стегнової артерії.

Як завжди з ним траплялося в бою, Пацці поринув у холоднокровний спокій, обхопив рукою Ньйокко