Читати книгу - "Планета Pixar"

що ведуть компанію до виходу на публічний продаж акцій, пролягають крізь витончений світ інвестиційного банкінгу[36]. Тож справжня гра на полі IPO мала розпочатися тоді, коли Pixar почне пошуки інвестиційного банкіра. І хоча я думав, що Стів поводиться примхливо, обираючи членів ради директорів Pixar, та виявилося, що це були тільки квіточки в порівнянні з тим, як він підійшов до вибору інвестиційних банкірів.

11

Вартові

Коли перед бізнесом стоїть мета залучити фінансування, щоби привезти спеції з островів Банда, або ж вироб-ляти мультфільми у Пойнт-Річмонді, що в Каліфорнії, пе-редусім йому потрібен спосіб, як знайти необхідні гроші. І якщо способом отримання коштів буде обрано публічний продаж акцій, справа переходить до висококваліфікованої і часто не зовсім зрозумілої ланки банківського світу — інвестиційного банкінгу.

Інвестиційні банки зводять разом тих, хто має гроші, — інвесторів, — і тих, кому потрібне фінансування, — бізнесменів. Якщо компанія планує вихід на публічний продаж акцій, їй не обійтися без посередника — інвестиційного банкіра. Інвестиційні банкіри — це своєрідні вартові тих шляхів, котрі ведуть до грошей. Якщо спробувати сформулювати роль інвестиційних банків єдиною функцією, це буде засвідчення якості бізнесу, в який інвестори вкладають свої гроші. Інвестиційний банк був покликаний поставити незламну печатку підтвердження цінності й надійності Pixar як об’єкта інвестицій. І лише після цього ми отримаємо змогу розмовляти безпосередньо з інвесторами.

Щоб придбати акцію компанії, інвестор повинен знати її вартість. Акція — це ніщо інше, як крихітний шматочок, часточка компанії. Якщо компанія має 10 тисяч акцій і вони продаються кожна за 50 доларів, загальна вартість компанії — 500 тисяч доларів. Якщо та ж акція продається вже за 100 доларів, вартість компанії складає 1 мільйон доларів. Щоб дізнатися, скільки слід заплатити за акцію компанії, інвестору потрібно знати, скільки коштує вона загалом.

Оцінка вартості компанії — одне із головних завдань інвестиційних банків. Їхня робота полягає в тому, щоб розглянути кожен аспект бізнесу: історію, активи, зобов’язання, продукцію, прибутки, ринки, дистрибуційні канали, управлінську команду, конкуренцію — і будь-яку іншу деталь, здатну вплинути на успішність справи. А потім на підставі отриманих даних оцінити вартість бізнесу й ризики інвестицій. Саме банкіри — найбільш прискіпливі «покупці». І коли оцінку здійснено, вони знаходять інвесторів і сприяють продажу акцій компанії. Уся репутація інвестиційного банку залежить від того, наскільки достовірно він допомагає інвесторам зрозуміти цінність і ризики інвестиції. Це правило поширюється не лише на IPO, а й на решту видів операцій, де на кону стоїть оцінка вартості компанії.

За свої послуги інвестиційні банкіри отримують невеликий відсоток від суми, що проходить під час кожної з транзакцій. Хоча винагорода розраховується в дещо інший спосіб, у світі інвестицій вона відіграє роль чогось на кшталт невеликого податку. Відсотки під час проведення багатьох фінансових операцій дуже, дуже швидко додаються, і саме тому успішні сучасні інвестиційні банкіри користуються досягнутим багатством, впливовістю і престижем на рівні, який можна назвати навіть монаршим. Охороняти браму світового ринку капіталу — надзвичайно вигідне заняття.

Інвестиційні банки бувають різних конфігурацій і розмірів, деякі — невеликі, локальні, деякі — представлені в кожному куточку світу. Вони часто спеціалізуються на різних галузях і налагоджують відносини з різноманітними типами інвесторів. Проте, на Стівову думку, існувало лише дві установи, які варто було розглядати. Це були безперечні королі світу інвестиційного банкінгу — Goldman Sachs і Morgan Stanley.

Обидва банки мали зіркову репутацію в Кремнієвій долині, вони доклали руку до багатьох найуспішніших IPO галузі, зокрема до Apple у 1980 році та до найсвіжішого виходу на фондовий ринок нашумілого Інтернет-стартапу Netscape, при цьому обидві IPO вів Morgan Stanley.

Якщо Goldman Sachs чи Morgan Stanley бралися за ведення IPO, це було неймовірно престижно. Будь-який потужний стартап, який планував вихід на публічний продаж акцій, у першу чергу звертався до одного з цих двох банків або навіть до обох. Поширена практика — залучення до транзакції кількох інвестиційних банків, при цьому один із них бере на себе роль лідера. Цей банк проводить усі аспекти транзакції, серед яких і процес оцінки компанії, і подання на затвердження до Комісії з цінних паперів та бірж, і представлення компанії інвесторам, і, зрештою, продаж акцій компанії на фондових біржах. Goldman Sachs, як і Morgan Stanley, зазвичай брали на себе функцію провідного банку, а отже, їх не часто залучали до однієї транзакції. Pixar могла працювати лише з одним із цих банків — і Стів любив поміркувати над цією темою.

— Як думаєш, який із них був би кращим? — запитав він одного дня по дорозі до Pixar. — Goldman чи Morgan?

— Навіть не знаю, — сказав я. — Як на мене, це залежить від того, наскільки їм сподобається Pixar. А особливо від того, наскільки високо їхні аналітики оцінять наші перспективи.

Аналітики були життєво важливим компонентом інвестиційних банків. Ці працівники складали довгі звіти, що описували кожну компанію, та робили прогнози щодо майбутніх результатів їхньої діяльності. Ще довго після публічної пропозиції Pixar аналітики інвестиційних банків будуть писати свої звіти, безперервно оцінюючи піксарівський бізнес, задля дотримання інтересів світу інвестицій. Для нас насущним питанням було, щоб аналітики писали про Pixar із захопленням. Без них Волл-Стріт із легкістю забуде про нас.

— Обидва банки мають офіси в Лос-Анджелесі, — вів я розмову далі, — і нам треба порозмовляти з тамтешніми працівниками, щоб отримати можливість пройти експертизу в індустрії розваг, яку вони можуть провести.

— Думаєш, ми маємо бодай шанс на те, що за справу Pixar візьмуться одночасно і Goldman Sachs, і Morgan Stanley?

— Хіба дуже мізерні, — зауважив я.

— І все ж вони можуть узятися, — переконував Стів. — Обом банкам буде цікаво. Це шанс для кожного із них долучитися до однієї з найпотужніших IPO року.

Я розумів, що насправді Стівові було не надто цікаво, якому із двох банків я віддавав перевагу. У нього на думці було дещо інше. Він хотів обидва.

— Що ж, можемо спробувати, — сказав я. — Шкоди не буде.

Якщо Стів хотів, щоб за виведення Pixar на IPO взялися водночас Goldman Sachs і Morgan Stanley, я зовсім не був проти. Навпаки, я б шалено зрадів такій перспективі. Навіть був би в захваті, якби вдалося попрацювати принаймні з одним із них. Можливо, у Стіва достатньо впливовості, щоб запропонувати їм обом спільно працювати над піксарівським проектом. Проте особисто я не думав, що ми в тому становищі, щоби бути надто нахабними, і побоювався,