Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

простежити до 3500 років до н. е. Нині дослідники Цзяху питають, чи могло бути так, що зв'язок між черепашими панцерами, письмом, предками, віщуванням та суспільною владою почався раніше 6000 років до н. е.? Як знає кожен, хто читав Конфуція, в Китаї першого тисячоліття до н. е. музику та обряди виконували разом. Чи можуть флейти, черепаші панцери та письмена з Цзяху бути свідченням того, що фахівці з ритуалу, здатні спілкуватися з предками, постали на понад п'ять тисяч років раніше?

Така тяглість була б визначною, але є паралелі. Раніше в цьому розділі я згадував специфічні двоголові статуї з велетенськими пильними очима, знайдені в Айн-Ґазалі в Йорданії та задатовані близько 6600 років до н. е. Історик мистецтва Деніз Шмандт-Бесерат завважила, що ці статуї дивовижно подібні до описів богів з Месопотамії близько 2000 років до н. е. І на Сході, і на Заході деякі елементи релігій перших землеробів могли бути надзвичайно довготривалими.

Навіть раніше відкриттів у Цзяху Кван-чі Чан з Гарвардського університету хрещений батько китайської археології в Америці від 1960-х до смерти 2001 року припустив, що першими справді могутніми людьми в Китаї були шамани, які переконали всіх інших, що можуть розмовляти з тваринами та предками, літати між світами та монополізувати спілкування з небом. Коли у 1980-і роки Чан оприлюднив свою теорію, наявні натоді свідчення дали йому змогу простежити таких фахівців лише до 4000 років до н. е., часу, коли китайські суспільства швидко змінювалися й деякі поселення перетворювалися на міста. Близько 3500 років до н. е. деякі спільноти мали дві чи три тисячі мешканців, подібно до Чатал-Гююка чи Айн-Ґазаля трьома тисячами років давніше, і жменька громад могла змобілізувати тисячі працівників і будувати захисні споруди, укладаючи землю шар за шаром (доброго будівельного каменю в Китаї вкрай мало). Найбільше враження справляє стіна в Сішані, від десяти до п'ятнадцяти футів завтовшки й майже в милю завдовжки. Навіть нині подекуди збереглися фрагменти у вісім футів заввишки. Частини дитячих скелетів у глиняних глеках під підвалинами можуть бути жертвами, а численні ями у фундаменті, повні попелу, містять скелети дорослих у позах, що свідчать про боротьбу. Інколи вони змішані з кістками тварин. Це могли бути ритуальні вбивства, подібно до Чайоню в Туреччині. Згідно з деякими свідченнями, в Китаї такі жахливі обряди відбувалися близько 5000 років до н. е.

Якщо Чан мав рацію щодо провідної ролі шаманів близько 3500 років до н. е., то саме вони могли жити в великих будинках площею до чотирьох тисяч квадратових футів, знайдених нещодавно в деяких містах (археологи часто дещо перебільшено називають їх "палацами"). Ці будинки мають потиньковані підлоги, великі вогнища в центрі та ями з попелом, що містять кістки тварин (від жертв?). В одному будинку знайдено великий мармуровий предмет, подібний до скиптра. Найцікавіший "палац", у Анбані, стояв на земляному підвищенні посередині міста. Він мав колони з кам'яними основами й був оточений ямами, повними попелу. В деяких ямах були свинячі щелепи, пофарбовані в червоний колір, у інших — свинячі черепи, загорнені в тканину, а ще в інших — маленькі глиняні фігурки з великими носами, бородами та в дивних гостроверхих шапках (дуже подібні до відьом на Гелоувін).

Ці статуетки мають дві риси, що розхвилювали археологів. По-перше, традиція робити їх проіснувала протягом тисяч років: дуже подібну фігурку з китайським символом "у", намальованим на шапці, знайдено в палаці, датованому близько 1000 років до н. е. "У" означає "релігійний посередник", і деякі археологи висновують, що всі ці фігурки, зокрема з Анбану, зображують шаманів. По-друге, багато з цих фігурок схожі не на китайців, а на кавказців. Такі самі моделі знайдено скрізь від Анбану до Туркменистану та в центральній Азії уздовж шляху від Китаю до Риму, що пізніше дістав назву Шовкового. В Сибіру шаманізм сильний і дотепер; за певну ціну екстатичні ясновидці ще й нині можуть викликати духів та передбачити майбутнє авантурним туристам. Анбанські фігурки можуть вказувати на те, що близько 4000 років до н. е. шаманів з диких районів центральної Азії долучили до китайських традицій релігійного впливу. Деякі археологи навіть вважають їх можливим свідченням того, що шамани з Горбистих Схилів ще десь у 10 000 роках до н. е. могли мати дуже віддалений вплив на Схід.

Інші фрагменти знахідок підтверджують, що це цілком можливо. Найдивовижнішою є сукупність мумій з Таримського басейну. Вони були майже невідомі на Заході, поки в середині 1990-х років журнали Дискавері, Нешнал Джеоґрафік, Аркеолоджі та Саєнтифік Америкен раптом не привернули до них загальну увагу. Кавказькі риси мумій, схоже, безсумнівно доводять, що близько 2000 років до н. е. люди з центральної й навіть західної Азії посунули до північно-західних окрайків Китаю. За збігом, надто добрим, аби бути справді збігом, люди, поховані в Таримському басейні, не лише мали бороди та великі носи, як у анбанських статуеток, вони були ще й небайдужі до гостроверхих капелюхів (в одній могилі знайдено десять вовняних шапок).

З приводу кількох незвичних знахідок дуже легко збудитися, але, навіть якщо відкинути найдикіші теорії, видається, що релігійна влада в давньому Китаї була не менш важливою, ніж на давніх Горбистих Схилах. І якщо залишаються ще сумніви, їх мають розвіяти дві сенсаційні знахідки 1980-х років. Археологи, що розкопували стоянку в Сішуйпо, з подивом знайшли в могилі від близько 3600 років до н. е. дорослого чоловіка, а з боків зображення дракона та тигра, викладені з черепашок. Навколо могили були ще черепашкові картини. На одній був тигр із драконячою головою, що мав оленя на спині та павука на голові; на іншій був чоловік верхи на драконі. Чан вважав, що померлий чоловік був шаманом, а викладки зображували духів тварин, що допомагали йому пересуватися між небом та землею.

Відкриття в Маньчжурії, далеко на північному сході, здивувало археологів ще більше. Між 3500 та 3000 роками до н. е. гроно релігійних об'єктів площею в дві квадратові милі постало в Ню-хе-ляні. В його осерді було те, що розкопувані назвали "Храмом Богині" — дивний напівпідземний коридор у шістдесят футів завдовжки, з камерами, що містили глиняні статуї людей, гібридів свиней та драконів, а також інших тварин. Принаймні шість статуй, у людський зріст чи більших, зображували оголених жінок, що сиділи зі схрещеними ногами. Та, що збереглася найліпше, мала пофарбовані в червоний колір губи та блакитні очі з нефриту, рідкісного важкообробного каменю, що тоді ставав предметом розкоші по всім Китаї. Блакитні очі в Китаї незвичні,