Читати книгу - "Скандинавська міфологія"

— Я Гермод, — назвав себе юнак, — син Одіна. Я прибув до Хелю на Одіновому коні, щоб знайти Бальдра. Не пам’ятаєш, ти його бачила?

— Кожен, хто бачив Бальдра, не зможе його забути, — відповіла Модгуд. — Прекрасний Бальдр перетнув цей міст дев’ять днів тому. Він пішов до великої зали Хелю.

— Дякую тобі, — промовив Гермод. — Саме туди я і вирушу.

— Зала розташована нижче, на північній стороні, — сказала йому дівчина. — Просто спускайся і їдь на північ. Там ти й побачиш браму Хелю.

Гермод поїхав далі. Він спускався дорогою на північ, аж доки не побачив перед собою величезну високу стіну та браму — вищу за будь-яке дерево. Гермод спішився і підтягнув попругу, а потім знову скочив на коня і, міцно притиснувшись до сідла, почав підганяти Слейпніра. Перед самою брамою той стрибнув — так, як досі не стрибав жоден кінь, — і перестрибнув її, вдало приземлившись з іншого боку, у царстві Хель, де не ступала нога живої людини.

Гермод спрямував коня до великої зали мертвих, перед нею спішився і зайшов усередину. Його брат Бальдр сидів на чолі стола як почесний гість. Він був блідий; його шкіра мала колір сірого дня, коли не визирає сонце. Бальдр пив мед Хель і пригощався її стравами. Помітивши Гермода, він запросив його сісти поряд і провести ніч із ним за цим столом. З іншого боку від Бальдра сиділа його дружина Нанна, а біля неї — не в найліпшому настрої, — гном на ім’я Літ.

У світі Хель ніколи не сходить сонце, а відтак не буває дня.

Гермод поглянув у протилежний кінець зали і побачив жінку своєрідної зовнішності. Права частина її тіла мала шкіру звичайного кольору, а от ліва була темною і спотвореною, немов у трупа, який вже тиждень провисів на дереві десь у лісі чи пролежав у снігу, а потім відтанув. Гермод зрозумів, що це й є Хель, донька Локі, яку Бог-отець призначив правити Царством мертвих.

— Я прийшов по Бальдра, — звернувся Гермод до Хель. — Мене прислав сам Одін. Весь світ тужить за Бальдром. Ти мусиш повернути його нам.

Хель ніяк не відреагувала на сказане. Її очі — одне живе, зелене, друге мертве, запале — прикипіли до Гермода.

— Я Хель, — сказала вона просто. — Мертві приходять до мене, і назад до живих вони не повертаються. Чому я маю відпускати Бальдра?

— Усе за ним тужить. Це горе об’єднує нас усіх — богів і крижаних велетнів, гномів і альвів. За ним тужать тварини та дерева. Навіть метали плачуть. Каміння мріє, щоб відважний Бальдр повернувся на землі, де світить сонце. Відпусти його.

Хель не відповіла. Вона поглянула на Бальдра своїми різними очима й зітхнула.

— Він — найпрекрасніше створіння на світі й, мабуть, найкраще з усіх, що відвідали моє царство. Однак якщо ти кажеш правду і весь світ справді тужить за Бальдром, якщо все суще його любить, то я поверну його вам.

Гермод кинувся ДО її ніг.

— Це так великодушно з твого боку! Дякую! Дякую, о велика королево!

Хель поглянула на нього згори вниз.

— Підведись, — мовила вона. — Я не казала, що сама його поверну. Це твоє завдання, Гермоде. Піди й запитай їх. Всіх богів і гігантів, все каміння і всі рослини. Запитай усе суще. І якщо все на світі тужитиме за Бальдром і бажатиме, щоб він повернувся, я віддам його асам і він знову побачить світло дня. Проте якщо хоча б одне створіння не ридатиме або виступить проти Бальдра, він залишиться зі мною.

Гермод звівся на ноги. Бальдр провів його до виходу з зали і передав для Одіна браслет Драупнір як доказ того, що Гермод побував у Хелі. Нанна передала лляну сукню для Фріґґ і золотий перстень для Фулли, її служниці. Літ просто кривлявся і показував непристойні жести.

Гермод осідлав Слейпніра. Цього разу брама Хелю відчинилася перед ним, і він рушив назад тією ж дорогою, якою прийшов. Гермод перетнув по мосту річку і незабаром знову побачив світло дня.

В Асґарді Гермод повернув Богові-отцю Одіну браслет Драупнір і розповів про все, що трапилось, і все, що він бачив.

Поки Гермод був у підземному царстві, в Одіна з’явився син, який мав зайняти місце Бальдра; цього сина звали Валі й він народився від богині Рінд. В перший день свого життя малюк знайшов і вбив Хьода. Це була помста за смерть Бальдра.

VI

Аси розіслали посланців по всьому світу. Посланці асів летіли мов вітер і питали все суще, що стрічалося на їхньому шляху, чи воно тужило за Бальдром, бо від цього залежало, чи відпустять його зі світу Хель. Тужили жінки й чоловіки, тужили діти й тварини. Птахи, що ширяли в повітрі, сумували за Бальдром, як і земля, дерева й каміння — навіть метали, що зустрілись посланцям, оплакували Бальдра, як плаче холодний залізний меч, коли його приносять із пекучого морозу до сонця і тепла.

Все суще тужило за Бальдром.

Посланці поверталися з завдання, сповнені відчуття неймовірної радості та перемоги. Бальдр скоро повернеться до асів.

Вони спинилися перепочити на виступі гори біля печери. Посланці їли свої припаси, пили мед, жартували і сміялись.

— Хто там? — озвався голос зсередини печери, і перед посланцями з’явилася стара велетка.

Було в ній щось знайоме, але ніхто із присутніх не міг зрозуміти, що саме.

— Я Токк, — назвала вона себе, а «Токк» означає «вдячність». — Що ви тут робите?

— Ми посланці асів, і запитували все суще, чи воно тужить за померлим Бальдром. Прекрасним Бальдром, якого убив власний сліпий брат. Ми з’ясували, що кожен сумує за Бальдром так, як сумував би за сонцем на небі, якби йому не судилося більше світити. І кожен з нас за ним тужить.

Велетка почухала носа, прокашлялась і плюнула на камінь.

— Стара Токк не тужитиме за Бальдром, — відрізала вона. — Живий чи мертвий, син старого Одіна приніс мені саме лише нещастя і турботи. Я рада, що Бальдра взяла могила. Туди йому й дорога. Нехай залишається з Хель.

На цих словах вона почовгала назад у пітьму печери і зникла з очей.

Посланці повернулись до Асґарда і розповіли богам про те, що бачили, і про те, що їм не вдалося виконати завдання, оскільки знайшлося одне створіння, яке не тужило за Бальдром і не бажало, щоб він повернувся: цим