BooksUkraine.com » Сучасна проза » Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років 📚 - Українською

Читати книгу - "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"

129
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 50
Перейти на сторінку:
він, сука, тьолочьку привів, да? Да? Так ми його зараз децл палєчім для профілактики?

— Та ні, що ви! Не треба! Він же ні в чому не винен.

— І сучку тоже можемо подрехтувать…

— Ні-ні, вона теж ні в чому не винна…

— Значить, ти винна?

Друзі Антона повертаються до своїх розмов, потроху відсуваючись на задній план, вивільняючи панораму. Біля Соні залишаються тільки Антон з Анжелою.

— Нам не було, про що говорити з ним. Він був вільний від мене і почувався самотнім, — белькоче Соня, почуваючись дурепою з райцентру на кастингу телеведучих.

— От йо, ти ж в тєліку робиш, а прямо як малінька! — вигукує Антон. — Много свободи нікому не треба, ні тьолкам, ні мужикам, ні народу! От дали народу свободу, і шо він зробив?! Він її просрав! От якби моя Анжелка устроїла мені свободу, я б їй знаїш шо, я б таку їй, сука, тоже таку свободу би устроїв, шоб вона без мого разрешенія боялася дажи мамі подзвонити! Нє, ну ясно, шо в мене свої там розклади, в неї якісь свої, шо там у тьолок, я не знаю, — він по- хазяйськи обіймає Анжелу за шию, — но якшо я, к приміру, прийду вночі бухий і в чужій помаді, то моя Анжелка мені очі видряпає і правильно зробить! І тут я нічо їй не пред’явлю, бо вона, значить, волнуєцця, і переживає, і ревнує мене, і я должен тіко мовчать і каяцця!

Анжела, як гуска, вивертає з-під пахви Антона голову і всіма шарами густого макіяжу усміхається цьому своєму мущині.

— А якщо Анжелка почне комусь аванси роздавать, то завалю одразу!

— На, сьорбни пива! — пропонує Соні Анжела, терпляче позираючи на фонтануючого натхненням Антона мудро-материнським, хтиво- жіночим і водночас довірливо-дитячим поглядом.

Соня дякує і відсьорбує запропоноване пиво.

— Піди й видряпай спочатку очі його шалаві, потім скажи йому, шо він гандон, а потім хлопни дверями і йди до нас. Він за тобою побіжить, побачить тебе з пацанами, ну, з нами, бля, заревнує! Якщо почне нариватися, то ми не сильно його відпиздимо, не бійся, для профілактики і спецефекту, як в кіно. І ти його пожалієш, позволиш йому себе поцілувати і тіпа пробачиш, але тіпа, не до кінця. І всьо! І хепіенд! І про свободи оці навіть думати забудь!

— Дякую тобі за це, але я так не можу. В мене емоції, знаєш, як качєлі — вжжииих-вжжиииих, від істерії до ейфорії, ну, в сенсі, то добре так, шо капєц, то депресуха така, що хоч в петлю, а потім — бац — і все по фігу, і я вже не знаю, чи він мені потрібен… — Соня повертає Анжелі пиво.

— Отето цирк! А з тобою, значить, поговорити можна як з людиною! Ніколи не думав, що з тьолкою з телевізора можна так просто поговорити. Я думав, вони всі сучки намахані, а ти даже нормальна!

Розливається баритоном вогкий грім, і зрушує злива. Простір осипається мокрими пікселями. Біла Соніна парасоля не захищає від води, але навіщо від зливи захищати? «Я зараз дожену», — каже Антон своїй Анжелі, підштовхуючи її під крутий зад до друзів, котрі квапливо хапають свої пляшки і запаковуються до тиру, ховаючись від дощу. Соня крізь вії дивиться, як зблискують дощові краплі — наче намистини з чеського скла. Аж поки затоплений вогнистою веселкою світ не проступає із сяйва, що повільно тане, своїми звичними, лише трохи чистішими й чіткішими контурами.

— Ти, карочє, давай, не кисни, Соню! — усміхається Антон і простягає Соні долоню.

Дощові струмені прозорими зміями обплітають Антонове лице, його волячу шию. Футболка темніє і поволі прилипає до накачаних м’язів, проявляючи на Антонових грудях кадри фотоплівки усього цього дня.

— Чого ти хочеш від своєї жінки? — раптом запитує Соня, потискаючи Антонову руку.

— Її присутність має розкривати мене, як небесний вогонь над прірвою, не патраючи мене, а роздмухуючи в мені божество! — проголошує Антон, і його очі сяють жаринами пляжної ватри.

«Гопи так не висловлюються», — думає Соня і прокидається.

Чортове колесо шарпнулося, і Соніна кабінка попливла вниз. У найвищій точці опинилася наступна кабінка, з якої на Соню чорними очима, не кліпаючи, дивиться дівчинка. Морозиво скрапує на рожевий сарафанчик дівчинки майже хвилину (короткий новинний сюжет або повноцінний синхрон експерта). Майже у всіх кабінках сидять батьки з малими дітьми або парочки. Соня разом з вечірнім сонцем занурюється в деталі міської панорами, доки дерева не заступають ніжне фламінгове світло, а хідники не відригують ніжну бузкову сутінь, поплямовану машинами й людьми.

Соня зійшла на землю, глянула, як чортове колесо одноманітно пересуває до найвищої точки порції людей, поклала до рота намистину з чеського скла і пішла геть. «За кілька хвилин можна прожити життя», — думала Соня. За хвилину може наснитися кілька повноцінних сюжетних снів. За хвилину можна прокрутити ролик про еволюцію розвитку людства. За хвилину може померти мільйон людей і безліч різноманітних істот. За хвилину може з’явитись і зникнути життя.

На сходах підземного переходу хтось торкнув Соню за лікоть. Соня озирнулася. Молодий чоловік з бездоганно розвиненими м’язами усміхався Соні, його очі сяяли вилученим зі спектру ультрафіолетом.

— Дєвушка! Можна с вамі познакоміцца?

Соня хутко сплюнула в кулак намистину, але не наважилася покласти її в кишеню. «Вирішить, що я запихаю до кишені вижувану ґумку», — подумала Соня і ніяково завмерла. Почулася дерев’яною лялькою, котра зараз брякне щось непересічне. «Але таке, щоб цей красень зрозумів, що… якщо я хочу з ним хай навіть просто зараз потриндіти й випити пива, то щоб зрозумів, що я, типу, такий свій пацан, — подумала Соня, — а якщо хочу, щоб він пішов геть, то таке, щоб не образити… а якщо я хочу його трахнути, розчленувати і з’їсти, то щоб не думав, ніби я така доступна… а якщо я хочу… а чого я взагалі хочу?»

І раптом у Соніному сонячному сплетінні розпустилася вогненна квітка кольорів чистого спектру. Квітка Милосердя.

— Вибачте! — Соня примружилась, щоб розгледіти абрис довершеної статури крізь барвисте живе сяйво. — Вибачте, я… я поспішаю.

Соня тицьнула в долоню чоловікові намистину з чеського скла, збігла сходинками підземного переходу, обернулася і сказала ще:

— Щасти вам! Хай Вам По-справжньому Завжди Щастить!

Тарас Прохасько

Есеї

1 ... 38 39 40 ... 50
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"