Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м’яса та тютюну. Індуїстська релігія, як, утім, і будь-яка інша, забороняє ображати людей, красти та брати хабарі. Проте з усіх чиновників Катхіавара лише Карамчанд Ґанді сприймав ці релігійні настанови не як якісь абстрактні поняття, а як настанову до дії. Забігаючи наперед, скажемо, що коли батько Ґанді через кільканадцять років помер, то не залишив родині практично ніякої спадщини, хоча кілька десятиріч обіймав, як ми б тепер сказали, «номенклатурні посади». Карамчанд Ґанді не мав великої освіти, проте величезний досвід та здоровий глузд дозволяли йому вдало розв’язувати найскладніші питання державного управління (якщо державою можна назвати невеличке утворення, зіставне за територією та населенням із сучасним українським сільським районом) та керувати сотнями людей.

Коли Мохандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандарі (саме цей представник колоніальної адміністрації, а не князь, був фактично першою особою у князівстві). Відтак Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкота негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ґанді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а згодом і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже несміливим і уникав товариства інших дітей. Проте вже в перший рік навчання в середній школі стався випадок, у якому, як у краплині води, видно майбутнього Махатму. До школи приїхав англійський інспектор народної освіти Джайлс, який, бажаючи перевірити, як учні знають англійську, загадав їм написати п’ять слів, зокрема слово «казан». Дванадцятирічний Ґанді написав це слово неправильно. Вчитель штовхнув його ногою, бажаючи, щоб Мохандас переписав слово в сусіда. «Але я вважав, — згадував Ґанді через багато десятиріч, — що вчитель перебуває у класі, щоб не давати нам списувати. Всі учні написали слово правильно, і лише я опинився в дурному становищі. Пізніше вчитель намагався довести мені, що я вчинив дурницю, але це йому не вдалося». І протягом усіх 67 років, які йому ще судилося прожити, ніколи нікому не вдалося змусити його зробити щось, що Ґанді вважав би негідним. Під загрозою не лише поганої оцінки, а і втрати майна, свободи, краху політичної кар’єри, фізичних катувань і навіть смерті.

Щоправда, Ґанді-підліток усе ж припустився кількох гріхів. На той час серед раджкотських школярів панувало переконання, що англійці володарюють над індійцями тому, що їдять м’ясо і палять тютюн.

Подивись на могутнього англійця: Він панує над маленьким індусом, Тому, що, харчуючися м’ясом, Виріс у п’ять ліктів зростом, —

проголошував популярний серед підлітків віршик.

І фізично слабкий та несміливий Ґанді під впливом одного зі шкільних друзів вирішив… їсти м’ясо та палити. Він їв м’ясо таємно від батьків (щоправда, це було всього лише п’ять чи шість разів), заспокоюючи себе тим, що чинить так, аби стати сильним та сміливим і, зрештою, звільнити свою батьківщину від англійського панування. З тютюном вийшло ще гірше — сигарети коштували грошей, і Мохандас украв удома кілька мідяків, аби купувати їх. Зрештою, совість перемогла, й Мохандас вирішив відмовитися від цих звичок, доки батьки живі, а їсти м’ясо та палити лише після їхньої смерті, коли відповідатиме за себе сам. А поки що, після важких моральних терзань, зізнатися в усьому батькові. Мохандас довго не міг зважитися на це, врешті описав усі свої гріхи в листі й віддав його батькові. Підліток заздалегідь був згодний з будь-яким покаранням, але батько зі сльозами на очах тільки мовчки обійняв його.

Карамчанд Ґанді на той час був уже смертельно хворий і незабаром помер. Але перед смертю ще наполіг на тому, щоб одружити свого найменшого сина. Так Мохандас за волею батька змушений був у віці 13 років узяти шлюб. Дружина Ґанді, його однолітка Кастурбай, на десятиріччя стала найближчою для нього людиною, а померла 1943 року у британській тюрмі, куди її було ув’язнено разом із чоловіком та іншими керівниками визвольного руху. Проте Ґанді згодом дуже негативно оцінював звичай дитячих шлюбів і був переконаний, що людина одружуватися мусить тільки у зрілому віці.

Незабаром Ґанді змушений був пережити смерть батька, яка його страшенно вразила. Як ми вже зазначали, прем’єр-міністр практично не лишив спадщини, й утримувати його родину випало дядькові Ґанді — старшому чоловікові в роду. А незабаром 16-річний Ґанді закінчив середню школу. Постало питання про вибір професії та подальше навчання. Мохандас хотів стати лікарем, проте старший брат заперечив йому, що вішнуїст не повинен займатися розтином трупів і що батько мріяв про кар’єру адвоката для нього. Після тривалих обговорень та нарад родичі вирішили відправити Мохандаса на навчання до Англії. Важко було зібрати гроші на цю поїздку, але ще більше застережень викликало питання: чи не зрадить юний вішнуїст на чужині віри своїх батьків? Урешті-решт мати взяла з Ґанді клятву — не вживати в Англії алкоголю, не їсти м’яса та не зраджувати дружині. Лише після цього дядько