Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А в дворі математики збилися з програми, не могли відразу втямити, що тут відбувається.
На них неслася юрба дітей і гукала хором:
— Е-лек-тро-ник!
— Це я! — сказав Елек і зупинився, зробившись на хвилину власною статуєю.
Але ніхто не звернув на Електроніка уваги. Юрба промчала до сусіднього під’їзду, де якийсь малюк проголошував:
— Я — Електронік! Я — Електронік!
І присідав, і сяяв, і пританцьовував від задоволення, бачачи, що його, саме його дитяча ватага на чолі із старшим братом визнала Електроніком.
Згодом Елек визначить це явище як «наплив і відплив хвилі слави» і дасть математичну модель непередбачуваних заздалегідь подій… Зараз він мовчки спостерігав.
Навколо них гасали, стрибали, скакали на одній ніжці, затято сперечалися, мріяли вголос десятки Сироїжкіних та Електроніків. А втім, декотрих на перший погляд важко було розпізнати — хто вони такі. Ясно одне: всі грали в робота й людину.
Ось стрибає по накреслених на асфальті «класах» дівча, спритно вибиваючи ногою з клітки в клітку коробочку з-під гуталіну, й вигадує на ходу:
Знають люди, знають звірі: Два на два — завжди чотири. Справжня дружба не загине… Роботе, ти не людина…— Не людина? — запитав, зупинившись, Елек.
— Чому не людина? — повторив похмуро Сергій. — Не звертай уваги на цокотуху! — Він потягнув приятеля за рукав.
Дівчатка, які брали участь у грі, засміялися, роздивляючись дуже схожих хлопчаків.
— Щоб задачі підкорялись… — почала одна школярка.
— Щоб роботи посміхались… — додала глузливо друга.
— Щоб долать проблеми всі… — підхопила третя. І хором закінчили:
Електронік, Електронік, Ти завжди потрібен всім!Приятелі збентежено пирхнули й пірнули в кущі.
— Телеепідемія? — запитав Сироїжкін.
— Я аналізую, — відповів Елек. — Ми збиралися повторити алгебру, — нагадав він.
Вони зайшли в сусідній двір, сподіваючись знайти тут тихе місце, й натрапили на суперечку.
— Дивак цей Електронік, — репетував біля під’їзду здоровенний кучерявий парубійко. — Нового життя захотів! Круглий відмінник… Робот-ідеаліст…
— Виходить, стати людиною — це дивацтво? — запитала дівчинка у білій тенісці.
— Звичайно! — підтвердив свою думку помахом кулака кучерявий. — Усе життя вчитися! Яке ж це життя?! Треба придумати щось новеньке…
Приятелі, порозсідавшись на лаві, підтримали оратора смішками.
— Ви правильно кажете, — вступив у суперечку Електронік. — Я переконався, що все життя треба вчитися.
— Ти хто такий? — швидко зреагував заводій суперечки.
— Електронік! — відрекомендувався Ел.
— У нас своїх Електроніків вистачає! — усміхнувся кучерявий, показуючи на приятелів. — Йди-но звідси, хлопче, не лізь не в свою справу.
— Щось ти не дуже чемний! — заступився Сергій за друга.
Один з парубків ліниво, з погрозою в голосі сказав:
— Хочеш, наочно продемонструю? Сергій повернувся, пішов геть.
— Може, провчити? — запитав Електронік.
— Не варто. Хай самі розбираються! — Сергій стенув плечем.
Вони ще чули репліки:
— А він, либонь, має рацію! Справжня людина — це ввічлива людина…
— Може, і в бійці накажеш бути ввічливим?..
Друзі простували алеєю. Дивно складався цей вечір. Одні грали в героїв фільму, інші погрожували розправою. І ніхто не визнавав справжніх Електроніка й Сироїжкіна. Одне слово, кіно…
Сергій та Елек побачили вдалині Майку. Вона заклично махнула рукою. Хлопці помчали назустріч. Біля альтанки, віддаленої від електричних алей і затіненої кущами, їх. зупинив застережливий жест.
— Тс-с-с! — Майка тримала палець біля губ.
А втім, секрету тут не було, тому що на весь сквер, відштовхуючись від стін кінотеатру, схожого на лицарський замок, летіли хвацькі перебори гітари й незграйні голоси підлітків:
Геній, якого не знали ніколи, Майка Светлова з сусідньої школи. Майка а-килим сплела… Ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла!— Що це значить? — Майка нахмурила брови. — Про кого «ла-ла»?
— Про кого? — насмішкувато перепитав Сергій. — Про твій антигравітаційний «а-килимок», на якому полетів учитель фізики. Пам’ятаєш? Вони, мабуть, прочитали у книжці…
— Що було — те загуло, — байдуже мовила Майка. — А зараз…
Тріскотня гітари посилилась, голоси завили в модному ритмі:
Любить на килимі Майка літати! Спробуй її отак упіймати, І це не усі ще діла… Ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла!Майка обернулася до Сергія.
— Пора додому! Завтра екзамен.
— Пора, — погодився хлопець. Несподівано для себе він стрибнув на лаву й вигукнув у близьку ніч:
Електронік, Електронік, Ти завжди потрібен всім!!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нові пригоди Електроніка», після закриття браузера.
