Читати книгу - "Золото і анаконда"

Солдат приніс шкуру, і ми розстелили її на підлозі. Я зміряв її кроками — шість метрів.

— Тут трохи не вистачає — шкура тільки шість метрів завдовжки, — зауважив я.

— Шість? — перепитав комендант і засміявся. — А я думав, що дванадцять! На око здається, що дванадцять, правда ж?

Є люди, що так же легко перебільшують розміри змій, як рибалки — розміри спійманої ними риби. І я не думаю, що це свідома брехня: очевидно, вони обдурюють самих себе. Дивно тільки, що навіть автори серйозних книг, наприклад, Фосет, Уп де Графф та інші дуже вільно поводяться з правдою, коли йдеться про гігантські змії.

Недавно вийшла книга про Амазонас досить відомого мандрівника Вілларда Прайса під назвою «The Amazing Amazon» (Дивовижна Амазонка). Англійська та американська критика дуже схвально відгукується про неї і вважає її серйозною працею.

Ось що пише Прайс про анаконду:

«… Тепер уже немає сумніву, що анаконда — найбільша змія на світі. Її найближчий конкурент, азіатський пітон, не буває довший як тридцять футів. А про анаконд до п’ятдесяти футів (п’ятнадцять метрів) завдовжки писалося вже не раз. Природознавець Уотертон розповідає, як було вбито анаконду біля шістдесяти футів завдовжки. А втім, такі гіганти трапляються дуже рідко.

Елгот Лендж, дуже сумлінний дослідник, бачив чимало анаконд, однак здебільшого вони були не довші як двадцять п’ять футів. Але раз йому трапилось справжнє страховисько, що лежало, згорнувшись у конус, цілих сім футів заввишки, з якого стирчала тільки шия та голова. Коли в змію почали стріляти, вона розкрутилася і спробувала втекти у воду. Але одна куля влучила в голову, і анаконді не пощастило врятуватися. Вона так і лишилася лежати — половина тіла у воді, а половина на березі. Лендж зміряв її: змія була п’ятдесят шість футів (майже сімнадцять метрів) завдовжки і два фути завтовшки.

Лендж сказав своєму супутникові-індійцеві, що дома, в Сполучених Штатах, йому ніхто не повірить.

— Однак це ж правда, самі бачите, — відповів індієць. — Не те, що ваші вигадки, ніби в Нью-Йорку є будинки по тридцять, навіть по сорок поверхів один на одному. Хто в таке може повірити?

Звичайно, доставити у Бразілію хмарочос для доказу нелегко, зате Лендж зміг підтвердити свою розповідь — він привіз у Нью-Йорк шкуру анаконди. Коли вона висохла, її довжина становила п’ятдесят чотири фути і вісім дюймів…»

Це цитата з «The Amazing Amazon». Звучить вона нібито досить переконливо. Але де в Нью-Йорку шукати цю рідкісну річ, який науковий заклад придбав її? Знайти слід шкури неможливо, жоден із музеїв, з якими я маю зв’язок, не знає про неї.

Віллард Прайс розповідає в тій же книзі, як він сам за дуже неправдоподібних обставин спіймав анаконду завдовжки тридцять два фути і замкнув її в клітку. Свою розповідь він закінчує дуже дивно:

«… Величезну змію було спіймано. Та чи справді спіймано? Анаконда люто билася об стінки, і ми боялися, що вона ось-ось звільниться.

Найкращий спосіб заспокоїти змію — це нагодувати її. Серед живих трофеїв Рода (один із супутників Прайса) був дикий кабан фунтів на вісімдесят. Він припав до смаку змії. Анаконда проковтнула його і через півгодини вже спокійно спала…»

Тому, хто хоч трохи знає анаконд та їхні звички, розповідь Прайса здасться просто наївною. Треба докласти багато зусиль, щоб змусити змію їсти в неволі. Я сам багато разів мав нагоду переконатися в цьому. Так, ми під час першої своєї експедиції спіймали анаконду завдовжки чотири з половиною метри (в наступному розділі я розповім про це), яку було відправлено в гетеборзький «Акваріум». Вона відмовлялась їсти п’ять місяців. А в берлінському зоопарку була величезна змія, здається, пітон, яка нічого не їла цілий рік! Тому аж ніяк не могло бути, щоб спіймана Прайсом анаконда відразу проковтнула дикого кабана.

Та як би там не було, перед нами й далі стояло завдання: знайти анаконду. Ми заздалегідь назвали свій фільм «Анаконда» і тепер просто мусили спіймати її: ця сцена мала стати кульмінаційним пунктом усього фільму.

Отже, ми знову вирушили до річки Каукайя.

Під час нашої першої, такої невдалої з усіх поглядів експедиції ми все-таки спіймали анаконду, до того ж за дуже драматичних обставин. На жаль, це сталося в суботу, коли наш кінооператор, адвентист сьомого дня[7], відпочивав, і хвилюючу подію не пощастило зняти на плівку. Пізніше ми пробували інсценувати лови (а це справа дуже небезпечна), однак усе вийшло надто штучно. Щоправда, ми не дуже жалкували, бо та анаконда все одно була мала — чотири з половиною метри, а ми хотіли, щоб героєм фільму стала змія далеко більших розмірів.

Ми побачили анаконду, коли пливли вниз по річці Кагуан. Вона лежала на похиленому над водою дереві.. Кілька днів не переставав іти холодний дощ, а тут визирнуло сонечко, і змія виповзла погрітися. Анаконда здавалася нам багато більшою, ніж виявилася насправді — можливо, тому, що була товста.

Як її спіймати? Становище було складне. Коли вона сповзе у воду, тоді все пропало. Добре було б напнути під деревом сітку і перехопити змію. (У нас було з собою кілька сіток, зроблених спеціально для того, щоб ловити анаконд). Але як її напнеш?

Ми обережно підпливли на човні до дерева. Змія не звертала на нас уваги. В анаконд небезпечних ворогів майже немає, принаймні в таких великих, як ця, хіба що крокодил, і вона, очевидно, вирішила, що нас боятися нічого. Це була її найбільша помилка.

Ми наблизились до самого стовбура і прив’язали до гілляки човна, щоб його не зносило течією. Муньос і Торгні націлилися в анаконду з двостволок, а ми