Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

                                            «Доля кохання належить двом людям
                                                           і повинна бути в руках обох».

                                                                    Фен Цзіцай, "Політ душі"

                                                                  Глава 28.


   Голова розколювалась… кімната похитувалась…
   — Тримай. — Емма простягнула склянку води і дві таблетки від головного болю.
   Святослав соромився подивитись Еммі у вічі – наче двійку отримав.
   — Дякую. — Узявши те, що давала Емма, Святослав вдячно усміхнувся.
   Емма засміялась і всівшись на ліжко, поцілувала його в плече.
   — Все нормально.
   — Я не хотів так наклюкатись. — Він подивився у вічі Емми і додав: — Я тебе навіть поцілувати не можу, бо самому від себе гидко.
   Емма засміялась удруге.
   — Нічого приймеш душ, почистиш зуби,… а потім і до цілунків дійде. — Емма усміхнулась і встала з ліжка.
   — Емма ти свята! — в його очах була вдячність за турботу і розуміння.
   — Є трішки. — Емма підморгнула. —  Капець!
   — Що? — Святослав підняв очі на Емму, - і це були титанічні зусилля. Голова сказала «дякую».
   — Санчата! — Емма важко зітхнула.
   — Які ще санчата? — його лише від цих слів знудило.
   — Ти не пам’ятаєш?! Учора за столом усі заставили нас піти з ними на санчата. — Емма пройшлась по кімнаті, і зупинившись біля тумбочки, подивилась на свій мобільний. — Капець, - забулась увімкнути телефон.
   — А може і не треба… не вмикай… і забудь про санчата… — він встав з ліжка, і підійшовши до Красуні, обійняв її за талію. — Я зараз у душ, а потім ми надолужемо втрачений час уночі.
   — Ммм… спокуслива пропозиція… — Емма опустила свої долоньки на його сідниці і міцно стиснула.
   Святослав широко усміхнувся.
   — Початок мені вже подобається.
   Емма ляснула по сідницях і промовила:
   — Бігом у душ!
   Вони засміялись, але їхній сміх перебив голосний гуркіт у двері.
   — Еммо, Святославе – ми чекаємо вас на сніданок. — Проголосив веселий та дзвінкий голос Наталі.
   — Дякуємо, дякуємо. — Мовила Емма, роблячи свій голос на актаву вище. — Скоро будемо.
   Почулись кроки за дверима… Наталочка пішла будити інших.
   — Я не хочу нікуди іти… Я хочу побути з тобою. — Надувши свої губи, Святослав був схожий на пацієнта, якому щойно вкололи ботокс.
   — Я теж,… але…
   — Що це за «але»? — фиркнув він. — Сподобалось спілкування з новими гостями? Чи з одним особливо?
   — Не зрозуміла? — Емма насупившись, опустила руки з його сідниць і зробила крок назад. — Ти, на що натякаєш?
   — Ти знаєш. — Склавши руки на грудях, Святослав насупився.
   — Ні, не знаю… прошу поясни. — Емма кипіла від злості, хоча намагалась приховати це на своєму обличчі.
   — Бажан на тебе запав, - це видно неозброєним оком. — Його брова злетіла, наче кажучи, «я все бачив».
   — А я то тут до чого?! — Емма нервово усміхнулась. — У тебе мій любий теж – «рильце в пушку». Аліса – тебе поїдала, - тільки слинявчика не вистачало на її шикарних грудях. До речі… забула запитати, - хто ця парочка, Микита та Злата?
   — Не переводь «стрілки»… — фиркнув він і збирався йти до ванної, але голос Емми зупинив його.
   — Ти з нею спав?
   Святослав розвернувся і шоковано подивився на Емму, у якої кипіли від злості очі, але попри це – вона ледь стримувала сльози.
   — Ем…
   — Ти з нею спав? — повторивши запитання, Емма була не в силах стримати одиноку сльозу.
   — Це було давно… і зараз це немає ніякого значення. — Він зробив крок до Емми, але та зробила крок від нього.
   — Значить – спав. — Вона прокашлявшись, запитала: — А її чоловіка звідки знаєш?
   — Ем… це та дівчина з сімнадцяти років… Саме вона і кинула мене заради Микити. — Святослав дивився, як Емма змінюється. Її сум… гнів… розсіявся, а натомість прийшов біль… та страх.
   — Це ти з нею у перше кохався? — перепитала вона, надіячись, що щось не так зрозуміла.
   — Так, з нею. — йому боляче було про це говорити, дивлячись на те, як вона намагається стримати сльози. —  Ем… це немає значення. — Святослав знову зробив крок, але Емма відійшла у інший кут кімнати.
   — У цьому домі, взагалі, є хтось з ким ти не спав?! — вона сердилась і ревнувала його до безтями.
   — Ем… не перегинай… Я кохаю тебе і ти це знаєш. Яка різниця хто сюди приїхав?! Я не бачив її «сто» років… їх не бачив. — Він намагався спокійно говорити, але всеодно відчувалось хвилювання. Вона просто на його очах марніла,… а він не здатний її заспокоїти… бо саме він і завдав їй болю.
   — Іди у душ… на нас чекають унизу. — Емма сіла на ліжко, і прикривши обличчя долонями, важко зітхнула. — Прошу… залиш мене наодинці.
   — Ем… — Святослав хотів її обійняти, але боявся, що його дії зроблять ще гірше… тому просто пішов.
   Емма заплакала у долоні. Вона знала, що він Казанова, - але ж її це не зупинило… вона сама пішла у його кімнату… сама залишилась з ним… сама закохалась…
   Чому він зараз її послухав тай пішов?! Чому не залишився і не обійняв? Що тут не зрозумілого в слові «залиш мене», - коли це говорить жінка, - це все треба перевернути з ніг на голову. Він повиннен був зрозуміти її і залишитись… А головне, казати, як сильно кохає.
   У кімнату знову увійшов Святослав, і присівши навпочипки біля Емми, поклав на її тремтячі колінця свою голову. Попри те, що вона просила залишити її – він не зміг.
   — Святославе… — схлипуючи, мовила вона.
   — Ніщо мене не утримає далеко від тебе. — Він обійняв її за стегна і міцно стиснув, наче боявся, що вона його відштовхне.
   — Святославе… — її тремтячі руки торкнулися його голови. Обережно… повільно… рух за рухом, вона погладжувала його.
   — Ем… те, що було колись – там і залишиться. Тим паче, я тобі говорив, як тоді усе було… Я щасливий, що вони покохали одне одного, одружились і досі разом. Я не її половина, вона не моя, - її половинка Микита, а ти моя. Ти та хто змінив мій світ… моє бачення на життя… ти та – кого я покохав. Саме ти – навчила мене кохати. Все, що було до тебе – це симпатія. Розумієш?
   — Розумію… розумію. — Емма затремтіла і її голос зірвався: — Просто я так заревнувала… Уявила, як ти і вона…
   Святослав її перебив:
   — Уявляй, як ти і я… назавжди. Майбутнє – Ем… Є лише наше майбутнє. — Він широко усміхнувся, і дивлячись їй у вічі, промовив: — Я тебе кохаю.
   — І я тебе кохаю… дуже кохаю. — Вона швидко його поцілувала.
   — Як ти зважилася поцілувати мене зараз?! Брр… — засміявся Святослав.
   Емма знову його поцілувала.
   — Кохаю тебе.
   — Ем… — він усміхнувся і додав: — Після сніданку, я покажу, як сильно тебе кохаю.
   — Спочатку в душ…
   — Біжу.
   — Біжи…
   — Не можу…
   — Чому?
   — Прилип до тебе.
   — Потім покажеш в роздягнутому вигляді, як ти умієш прилипати. — Емма грайливо підняла брову і обнадійливо усміхнулась.
   — О, Боже! Ем… ти мене зводиш з розуму… — він облизав губи.
   — У душ… потім сніданок...
   — А потім… я прилипну до тебе.
   — Чекатиму з нетерпінням. — Широка усмішка осяяла обличчя Емми, осушивши сльози.

   "Єдиний рецепт для будь-якої справи - бути щирим. Коли ти захоплений, робиш щось щиро, тоді все виходить."
   Моя щирість належить моїм читачам. Пишу, завдяки тому, що мої любі читачі – пишуть, що мої книги змінюють світогляд і дарують усмішку. Це варто, того щоб – рідко мати вихідні* Дякую усім!!!