Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Спустившись сходами, вони увійшли до вітальні, тримаючись за руки. Стіл ломився від смаколиків, гірлянди були увімкненні, камін розпаленний, а на дивані вже сиділа надзвичайно приваблива дівчина, а навпроти неї гарний хлопець – вбрані святково і дуже вишукано. Напевно пара.
   Господиня дому швидко представила усім одне одного. Панянку звати Алісою, а хлопць на ім’я Бажан. Виявилось, що вони не пара і це не сподобалось Еммі, бо голодні погляди нової гості на Свяослава – було важко не помітити.
   Наталочка мовила, що до столу, ще приєднається гарна сімейна пара. Тож чекаємо.
   Емма та Святослав сіли навпроти Бажана – тобто біля Аліси. Так розсадила їх господиння дому. Павло сів на місце господаря, а його дружина навпроти нього з іншого кінця столу. Саме у мить, коли усі розсілись і увійшла пара.
   Емма побачила вираз обличчя Святослава і зрозуміла, що він їх знає. Ну звичайно, як інакше?! Таке враження, що сюди з’їжаються усі, кого знає її коханий.
   Парочка теж приголомшливо подивилась на Святослава, - виказуючи повний шок. Привітавшись з усіма і представившись, вони сіли біля Бажана.
   Нових гостей звати Микита та Злата. Чоловік з темно-каштановим кучерявим волоссям, прямі брови, вії такі густі, що здавалось, що очі підведенні стрілками, зелені очі, продовгуватий ніс – наче у аристократа, тонкі губи і сліпуча усмішка. Його дружина з неймовірною фігурою, у платті сливового кольору з декольте, яке відкривало її матову, білосніжну шкіру – дуже привабливо виглядала. Зачіска до плечей – грайлива та безтурботна, кольору соняшника. Очі сині… великі та сяючі, з довгими накладними віями. Підняті брови, не, як у подиві, а грайливо…спокусливо. Носик акуратний, з маленьким пірсингом, пухкі губи і така ж білосніжна усмішка, як у її чоловіка.
   Дівчина про себе подумала, що у них – гарний стоматолог.
   Емма відчула на собі погляд і повернувшись – не помилилась. Її розглядав Бажан. Чорні, як ніч коси до плечей, борідка, мудрі шоколадні очі підкреслювали такі ж самі мудрі чорні брови, довгі та густі вії, прямий ніс, сексуальні губи і добра усмішка. Гарний. Чоловіча краса і магнитизм.
   Дівчина забрала погляд. Якось не зручно від такого погляду, який випромінював цей чоловік.
  Емма обернулась у бік Аліси – лисиці. Туго забрані у хвіст чорні коси, - сексуально похитувались від її рухів; правильної форми брови і носик; довгі вії; хитрі, як в лисиці очі – кольору бурштину; губи в напівусмішці, які вона раз за разом звабливо облизувала. Ця краля так і жбурляла у Святослава погляди, які були наче блискавки.
   Емма відчула, як кипить від злості та ревнощів.
   Доки Емма не розуміла, що довкола робиться і звідки Святослав знає цю пару, Аліса себе дуже комфортно почувала біля її коханого. Усміхаючись та грайливо пускаючи бісики, вона намагалась ігнорувати присутність Емми.
   Святослав стиснув долоню Емми, таким чином кажучи – «усе добре, я поруч».
   «Веселощі» - почались.
   — Давно не бачились, Святославе. — Мовив нарешті Микита. — Як життя?
   — Так… давно. — Стиснувши під столом руку Емми, промовив він. — Все чудово. А у вас, як справи?
   — Дякую, теж добре. — Відповів хлопець. — Це твоя дружина? — усміхнувся той до Емми.
   — Сподіваюсь, що колись вона дасть на це згоду. — Святослав перевів свій погляд з Микити на Емму і усміхнувся.
   Емма усміхнулась навзаєм, відчувши, як у душі залітали різнокольорові метелики.
   — Дивно… — промовила Злата, — дивно через стільки років… зустрітись тут у Карпатах.
   Усі погляди зійшлись на Златі.
   — Так… дивно. — Підтакнув Святослав.
   — Ви давно знайомі? — поцікавилась «лисиця» Аліса. — Де познайомились?
   — Еее… це було давно… — опустила очі Злата.
   — Ще в юності. Ми колись дружили,… а потім… ми поїхали з дружиною до Києва і там осилились. — Пояснив Микита.
   — Ммм,… як цікаво. — Аліса знову облизала губи. — А Ви, Святославе… де живете?
   — У Вінниці, і Емма також. — Додав він, натякнувши на те, що це його дівчина.
   — Ну… Вінниця не так далеко від Києва. — Широко усміхнулась Аліса, ігноруючи репліку про - «Вінницю і Емму».
   — Ага. — Тихо погодився Святослав.
   — Еммо, а Ви приїхали бо полюбляєте зимові прогулянки, чи Вами володіє адриналін і захват від спорту? — запитав Бажан і усі повернули голови на них з Еммою.
   — Емма не фанат спорту. — Відповів за неї Святослав.
   Емма повернулась на Святослава, а потім знову на Бажана.
   — Це дійсно так, - спорт і я, - не найкращі друзі. — Додала Емма.
   — Тож… прогулянки? — добра усмішка заграла на обличчі запитуючого.
   — Ну… так… — Емма відчула, як Святослав стискає її долоню.
   — Тоді можна завтра прогулятись… — не припиняв хлопець.
   — Якщо усі присутні, забажають прогулятись… — Емма ухилялася від прямої відповіді. Образити Бажана – різкими відповіддями вона не хотіла, а головне вона боялась, що Святослав щось не так зрозуміє. Їй цих проблем зовсім не потрібно.
   — Тоді може завтра на санчата?! — весело та риторично запитав господар дому.
   Усі жваво похитали головами у знак згоди, окрім Емми та Святослава.
   — Це ж весело! Нумо! — додала Наталочка. — Вирішено, усі йдуть завтра на веселощі!
   — Ми з Еммою, краще залишимось тут. — Святослав усміхнувся і подивився на Емму, яка вдячно дивилась на нього.
   — Ні, ні, ні! — Павло був в повному азарті. — Усі йдуть! Вирішено!
   Емма та Святослав зітхнули.
   Уся дружня компанія почала застілля: – дзвін келихів, куштування смачних страв і розповіді Павла про Карпатські традиції, веселощі та байки.
   Після трьох годин, - хлопці трішки набрались. Почались сперечання за футбол… політику… і те, що не так вони багато і випили.

   Увійшовши до кімнати, Емма допомогла Святославу роздягтись і влягтись у ліжко. Він щось бурмотів, накшталт того, що він не винен… і все розповість…
   Емма нічого не могла розібрати, тому вкривши його ковдрою, пішла до ванної прийняти гарячий душ і змити макіяж.
   Стоячи під краплинами води, вона все задавалась запитанням, — «хто ця пара і звідки Святослав їх знає?». Завтра вона все взнає… Хоча, жіноча цікавість просто волала — «піди розбуди його і запитай!». Але, що з нього зараз візьмеш? Він спить непробудним сном.
   Емма вимкнула воду, витерлась рушником і почимчикувала до ліжка. Нічого не одягаючи, вона залізла під ковдру і притулилась до сплячого «принца», який трішки… перебрав.