Читати книгу - "Його жага, Альбіна Яблонська"

— Під деревом? — задумалася я. — Хм... Він часто бачить цей кошмар?

— Постійно. І коли знову приходить ця жінка, він плаче уві сні, може кричати всякі речі.

— Наприклад. 

— Він каже, що вона його бачить. І хоче забрати із собою. 

— Ця жіноча постать може бути символом, — припустила я. — Наприклад, символізувати дефіцит уваги з вашого боку. Або ж навпаки надмірну тривожність у вашому прояві як матері. 

Дороті знову замовкла. Ми обидві сиділи і слухали подих один одного. 

Але потім я почула щось важливе.

— Тиждень тому Роббі сказав, що помре наш сусід. 

Я вже знала, що мені скаже ця жінка. Стало зрозуміло, що я помилялася. Це не дитячі фантазії, не просто кошмари, збіги. Хлопчик і справді має силу передбачення. І це може зашкодити йому. Як нашкодило мені самій.

— І що сталося згодом? — поставила я риторичне запитання. Дістала з пачки останню цигарку. Підпалила її запальничкою. Затяглася і випустила хмару диму. Курила просто на кухні. При зачинених вікнах. Було не до принципів. 

— За кілька днів наш сусід передчасно помер. Лікарі сказали — щось із серцем. Хоча нічого не віщувало біди. Його серце просто завмерло, зупинилося. Була здорова і усміхнена людина. А потім різко взяв і пішов на той світ. 

— Ви вважаєте, що Роббі справді якось знав про прийдешнє горе?

— Я підозрюю, що він міг впливати на те, що відбувається, — відповіла Дороті. — Мені здається, що Роббі міг якось спровокувати ці події, викликати їх своїми надприродними здібностями.

— Навіщо йому це потрібно? 

— Я не знаю... Може, йому було просто цікаво. Думала, що це ви скажете, Камілло. Я можу бути впевнена, що він не зробить так зі мною чи з кимось із моїх дітей?

— Слухайте, я не можу дати сто відсотків, але я майже впевнена, що все це просто збіги. Адже живі істоти не вмирають самі собою. Усьому є пояснення, якісь знаки, передумови. Чотирирічний хлопчик міг просто помічати їх. Може, він і справді надчутливий і може розпізнати нездоровий вигляд людини. Або собаки. 

— Господи... — плакала Дороті. — У нас велика дружна сім'я, але Роббі дуже виділяється на тлі інших. Ми всиновлювали багато дітей. Але такого, як із Роббі, у нас ніколи не бувало. Чоловік каже, що наш син — бісів Омен! 

— Не треба так казати. Це вигаданий персонаж, у житті так не буває. Дитина такого не заслужила, я впевнена.

— Він дивний, Камілло! Він лякає дітей у садочку, малює страшні малюнки, за які психолог викликає нас і просить звернутися до фахівців!

— Ф-ф-ф-ф-ф... — видихнула я тютюновий дим, дивлячись на тліючий недопалок між пальцями. — Ви не думали про те, що це здорова ідея — показати малюка психіатру?

— Ми показували Роббі психіатру.

— І що він сказав?

— Він сказав, що якщо це повториться, ми маємо право повернути хлопчика назад.

— Повернути куди?

— У дитбудинок.