Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Леро, можна зайти? — пролунав поруч з наметом тихий голос Влада.
— Заходь, — відгукнулася дівчина.
— Вже лягла? — Влад забрався всередину, підсвічуючи собі шлях невеликим ліхтариком, застебнув намет і ліг поруч з Лерою, вимкнувши світло. — Зручно?
— Угу.
— Не зрозумів, — Влад підсунувся ближче до дівчини і нахилився над нею в темряві. — Чому сумна? Маленька, що таке?
— Все гаразд. Давай спати.
— Йди до мене, — Влад згріб дівчину в обійми та вклав її на свої груди, прикриті сірою футболкою. — Ти засмучена, я ж відчуваю. Що тебе тривожить?
— Владику, — Лера закусила губу. — У тебе було багато дівчат?
— Он воно що! — Влад тихо зітхнув. — Навіщо мені інші дівчата, коли є ти?
— І все ж таки… Про тебе такі чутки гуляють.
— Віриш чуткам? Чи мені?
— Хочу вірити тобі.
— То вір, Леро, — Влад ще міцніше притиснув дівчину до себе, торкнувшись губами її чола. — Ці чутки дуже перебільшені. Спи, день був активним.
— А тут точно немає ведмедів, — тихо запитала Лера, зручніше влаштовуючись в його обіймах. — Женя казав, що ліс великий.
— Не бійся. Я не віддам тебе ведмедю, — Влад лагідно провів долонею по її спині. — Нікому не віддам. Добраніч, маленька.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.