Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фольт Уський зустрів мене біля воріт академії. Він повільно ходив біля огорожі з опущеною головою, щось уважно видивляючись під ногами. Почувши мої кроки, чоловік підняв голову і добродушно посміхнувся.
- Міс Міон, радий вас бачити! Як вам на новому місці?
- Я поки не зрозуміла, - зніяковіло знизала плечима зупиняючись. - Ще навіть не починала готуватися до занять через це прокляття.
- Так, тут нам не пощастило, - цокнув язиком чоловік і знову опустив погляд униз. Носком туфлі підчепив камінчик і відкинув у траву: - Академія Проклятих, що тут ще скажеш. Хоча знаєте, Елері, я б не обміняв Годамн на жодне інше робоче місце. Ця академія має свій особливий шарм, який не зрозуміти пихатим працівникам міністерств або зазнобам з тієї ж Голданарі.
- Ви зустріли Загіра ат Руа? - легко здогадалася я, з усмішкою спостерігаючи за млявим обуренням Фольта. Він кивнув і скривився:
- Мерзотні ці демони, звісно. До нашого вже звик абияк, але і він, напевно, тимчасовий. Посидить кілька місяців, награється в ректора, та й поїде, покине Годамн. А цей білявий так і взагалі скривився так, ніби не на територію навчального закладу ступив, а посеред поля в коров'ячий корж уляпався.
- Уявляю, - у мене вирвався короткий тихий смішок, коли я згадала обличчя Загіра.
Живучи в Шедані я бачила будівлю Голданарі - три найкрасивіші корпуси, що зберегли в архітектурі віяння імперських майстрів, але майстерно відреставровані та доповнені сучасним стилем. Всередину я не заходила, але зовні академією можна було милуватися як музейним експонатом. Годамн у порівнянні з Голданарі справді виглядав як хлів, але й статуси у них були різні. Семестр навчання в найкращій академії Ізаріди коштував більше, ніж я заробляла за рік в госпіталі, а Годамн був скоріше притулком для малозабезпечених та сиріт.
- Ви щось шукаєте? - зацікавилася я та опустила погляд до землі.
- І так, і ні, - загадково зітхнув Фольт. Я запитливо подивилася на нього і чоловік пояснив: - Філен ат Горта за кілька днів до смерті стояв на цьому самому місці й щось шукав на землі. На моє запитання він лише пожартував, що, мовляв, камінчик собі на удачу вибирає. Але знаєте, Елері, його очі тоді… не знаю, як це описати, але я зрозумів, що він шукав щось важливе. Це сталося саме після візиту дивної людини з Міністерства внутрішніх справ.
– Що за візит? - я напружилася й уважно вдивилась у співрозмовника. Він озирнувся на всі боки, ніби боявся, що нас хтось підслухає, але поруч нікого не виявилося.
- Я точно не знаю. Філен сказав лише те, що когось цікавить будівля, що належала місцевому феодалу - стародавньому демону. А цей чоловік, який приїжджав із Шедана… як його звали? Йохан? Йонес? О, здається Йозеф.
- Йозеф ат Фаторі? - я ледве змогла вимовити ім'я чоловіка, відчуваючи, як язик у роті онімів, а ноги стали слабкими. Фольт кивнув:
- Так, точно він. Очі в нього ще такі... Недобрі. Хоч і вдавав із себе порядну людину, але я шостим чуттям відчував темряву в ньому. Він приїжджав нібито розбиратися з ректором щодо нещасних випадків із викладачами, але Філен після розмови сам не свій ходив. Та й проговорився мені про цього демона, який чомусь дуже цікавить когось згори.
- Філен не казав, що його життю загрожують? - Мій голос все ще був хрипким і тихим, але я змусила себе зібратися і поставити це питання. - Що йому ще казав цей Йозеф?
- На жаль, міс Міон, тоді я не наважився його розпитувати, хоч зараз про це дуже шкодую. Пам'ятаю лише, що він щось тут розглядав на цьому місці. Ось іноді приходжу подивитися.
- Фольт, згадайте, будь ласка, адже цей Йозеф був у Годамні кілька днів тому?
- Був, - кивнув Фольт. - І знаєте, що найцікавіше, Елері? Я стежив за ним увесь час, що він ходив по двору. Він як з підвалу виліз, наче огляд закінчив, а потім підійшов сюди й давай крутитися. Вдавав, що цигарку впустив випадково, а потім довго запальничкою чиркав, але очима так і нишпорив по землі.
Я задумливо перевела погляд на місце біля огорожі метрів за десять від головних воріт. Поруч стояв двірський вазон, колись прикрашений фігурками лебедів, а тепер обшарпаний і вкритий тріщинами. Що ж міг тут шукати спочатку покійний ректор, а потім мій чоловік? І на кого насправді працює Йозеф, що приходив до Філена домовлятися про будинки академії?
- Ой, Елері, - схаменувся чоловік. - Вибачте старого, я налякав вас?
- Ні-ні, - я поспіхом підвела голову і посміхнулася. - Я зовсім не полохлива. Фольт, скажіть, а ви щось знаєте про того демона, якому належав палац?
- На жаль ні. Я теж подумав, що варто поцікавитись. Намагався знайти інформацію в нашій бібліотеці, навіть у головну читальну залу Хаола сходив, але нічого не знайшов. Бібліотекар стверджує, що треба їхати до Шедану, до архіву, але мені старому складно так далеко добиратися.
- Розумію, - кивнула я. Себе я старенькою хоч і не вважала, але й для мене їхати до міста Семи вітрів було ризиковано. Потрібно буде спитати у Дорайна. Можливо, демон зможе допомогти. Адже зберегти Годамн поки що у його інтересах.
- Дякую за інформацію, Фольте, - я посміхнулася і кивнула чоловікові.
- Звертайтесь, міс Міон, завжди буду радий поділитися з вами.
Я попрямувала геть, зігнавши з лиця брехливу гримасу безтурботності.
- Він може повернутися сюди, - шепнув мені на вухо Геррі. Я зчепила зуби, усвідомивши озвучений другом факт ще в момент розмови з Фольтом. Але наступне припущення змусило міцно замислитися: - Якщо він замішаний в історії зі знищенням академії, то може він наклав прокляття?
- Таке можливо, - я повільно кивнула, сповільнивши крок. - Ось тільки за часом не сходиться. Йозеф був у Годамн ще коли ректор був живий. За кілька днів до смерті. За цей час прокляття набрало б неабиякої сили, його дію відчули б у всьому Хаолі. Якщо тільки…
Я різко зупинилася дивлячись в одну точку. Зі спини на мене ледь не налетіла огрядна жінка, вона буркнула в мій бік кілька міцних слів, обігнула і пішла своєю дорогою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.