Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- "Боги, якщо вам не байдужа моя доля, прошу вас, нехай це буде моя подруга", - шумно видихнувши, я поправила зачіску і відчинила двері, приголомшено витріщившись на застиглого на порозі Ріггарда Драгонійського. А ось до такого життя мене явно не готувало. Двоє "наречених" одночасно у моїй спальні рано вранці.  - "За що ви так зі мною?", - звернулася до своїх невидимих співрозмовників, пропускаючи правителя в кімнату.

Що б вам там гикало до вечора.

- Доброго ранку, Ваша Величносте, - привітала монарха, помітивши на його обличчі не тільки втому, а й якусь тінь невдоволення.

- Сандро, ми ж начебто домовилися... - гнівну тираду чоловіка зупинило моє відчайдушне підморгування. - Щось сталося? З тобою все гаразд? - Ну, от і як йому натякнути про те, що ми тут нібито не самі?

- Зі мною все добре, просто... - думай, голово, думай. - А ви чому тут так рано? Я пам'ятаю про наше заняття, але вважала, що мені потрібно буде з'явитися до палацу, і аж ніяк не очікувала вашої появи в гостях. Я навіть підготуватися не встигла, - мав би ж він зрозуміти, що щось не так, і ці конвульсивні кліпання не набутий за ніч нервовий тик?

- Заняття? - Моя "косоокість", спрямована в бік все ще відчиненого вікна, нагадувала мені місцевого божевільного, що живе в районі Тіней. - Схоже, ти ще не прокинулася, і тобі потрібен час, щоб прийти в норму. Тож я почекаю на тебе в холі, - я полегшено видихнула, буквально випроваджуючи правителя в коридор, а щойно за його спиною зачинилися двері, як побачила незадоволене обличчя Анрійського, що встиг вже вибратися зі свого укриття.

- Що...

- ...усе це означає!? - Похмуро зсунувши брови, Ріггард Драгонійський стояв, спершись плечем на одвірок. При цьому погляд чоловіка переміщався з мене на мого одногрупника, і назад. Хотіла, як героїня з роману? Бійся своїх бажань, вони мають властивість здійснятися.

Здається, я потрапила.

- "шО, знову?" - пробухтів мій внутрішній голос, після чого я втомлено впала на край ліжка.

А, до біса все! Нехай хоч повбиваються, аби мене залишили в спокої. Адже що б я не гсказала в спробі порозумітися, мені навряд чи повірять. Тому я просто сіла зручніше, приготувавшись спостерігати за майбутніми "розвагами".

- Ось навіть як, - усміхнувся на мої дії імператор, тоді як Лекс виглядав трохи розгубленим.

- А що, власне, тут відбувається? - Дуже правильне запитання. А головне - своєчасне.

- Мені ось теж це цікаво дізнатись, - правитель продовжував грати театр одного актора, чим неймовірно мене дратував. Весело йому? Подобається ось так знущатися над ні в чому не винною мною? - Що ви, молодий чоловіче, робите в спальні моєї нареченої в таку рань? І, дозвольте дізнатися, як тут опинилися і де ховалися весь цей час? - А ось тепер монарх виглядав серйозно, і можна сказати був злий.

- В-вашої??? Нареченої??? - Мда, не так я збиралася повідомити своєму недругові, що договір наших батьків не чинний, і я була проти такої рокіровки наречених, нехай навіть мій батько... - Але ж Лорд Ольгаф дав свою згоду! - Щиро здивувався син Першого Лорда, і тепер настала моя черга клацнути по носі представника сімейства Анрійських. Нехай і так, але я все ж помщуся за свою сестру.

- Твій батько теж давав свою згоду. Але, як ми бачимо, у Альміра зараз інша обраниця. А я... я і зовсім ні на що не підписувалася, тож ми квити, - голос тремтів, але я трималася, намагаючись не видати свого хвилювання.

- І, якщо вам не важко, я б попросив покинути спальню МОЄЇ нареченої, - добив хлопця своєю заявою правитель, при цьому моя тремтяча долоня перекочувала до лапищі "нареченого".

- Я і сам збирався йти. Тут мені більше нічого робити, - нервово пересмикнув плечима Орлексіан, після чого буквально вистрибнув у вікно.

- Фух... - шумно видихнувши, я буквально звалилася назад на край ліжка, боячись навіть підняти свій погляд на Ріггарда Драгонійського.

- А у вас навіть більше спільного, ніж мені б хотілося, - усміхнувся чоловік, закриваючи за несанкціонованим візитером стулку вікна.