Читати книгу - "Як керувати рабами"

про відданого, працьовитого, сумлінного й ощадливого робітника. Іще менше тих, хто готовий коритися вам зі страхом і трепетом, із сердечною прямотою, як це їм належить. Замість того більшість рабів, ледачих та ненадійних, гайнує час, намагаючись уникнути вашого нагляду. Вони почнуть влаштовувати нічні вечірки в години, відведені для сну, а ви потім дивуватиметесь, як це так сталося, що всі рабині одночасно завагітніли.

Вони пліткуватимуть про вас, а якщо ви поставитесь до них суворо, візьмуться за вашою спиною розповідати про вас жахливі побрехеньки рабам з інших домогосподарств. Вони з більшою охотою вибовкають таємниці свого господаря, ніж поцуплять його найкраще фалернське вино. А тоді раптом ваші друзі на званих обідах почнуть ставити вам зухвалі питання про ваші нібито розпусні дії з рабами. Домашні раби роблять усе це винятково з метою змусити вас змінити свою поведінку. Вони міркують так: ви ж не захочете, щоб серед ваших друзів і знайомих пішов поголос про вас як про жорстокого й несправедливого пана? Кому потрібна така репутація?

Тому з домашніми рабами треба бути обережними, особливо якщо ви плануєте обіймати політичні посади, адже шкідливі плітки часто поширюють саме раби з домогосподарств. А якщо ви розумно розпоряджаєтесь домашніми запасами, незабаром почуєте розповіді про те, який ви великий скнара. До речі, коли я претендував на важливу посаду, мені хтось дав цінну пораду: найважливіше, що треба робити, — це запам’ятовувати імена людей, навіть рабів. Ніщо інше не зробить вас таким популярним і приємним для публіки.

Звичайно, жоден раб ніколи не скаже нічого образливого просто вам в обличчя. Для цього вони занадто боязкі. Якщо вони дійсно хочуть поговорити з вами про щось важливе, то вдаються до алегорії. Байки фактично й винайшли для того, щоб раб міг висловити свої думки й почуття, які інакше не насмілився б озвучити, остерігаючись покарання. Так, якщо раби вважають, ніби ви робите щось надто швидко, вони почнуть вам розповідати байку про черепаху та зайця. Це часом позбавляє терпіння.

Рабські теревені просто дратують, але заколоти є небезпечними. Саме таємні зустрічі, на яких розмовляють упівголоса, треба уривати в першу чергу. А також заборонити рабам використовувати власну мову, якщо вони почали це робити. Тому що вони іноді винаходять особливі слова та фрази, котрі для вас нічого не означають, і приховують за ними свої справжні наміри. У такої спеціальної мови можливе тільки одне використання — підготовка до бунту.

Збираючись разом, раби займаються й більш невинними справами: переказують одне одному недолугі оповідки, де вони в чомусь перевершують свого господаря. У своїй уяві вони здатні обхитрувати вас і пошити в дурні. Гадаю, це допомагає їм підвищити самооцінку і менше зважати на свій соціальний статус і безпорадність. А ще вони дають одне одному корисні поради. Якось я чув оповідку про галченя, яке тримали на шворці як домашнього улюбленця. Воно намагалося втекти, але заважала шворка, і, помираючи, пташатко промовило: «Яке ж я дурненьке! Не змогло змиритися з рабством, а тепер позбавляю себе самого життя…» Як підсумував оповідач, «слуги сумують за попередніми господарями лише тоді, коли як слід познайомляться з новими». І це правда.

Іще одним злодійством, яке незадоволений раб може спрямувати проти вас, є чорна магія. Звичайно, сам я не вірю в те, що ворожба може якось мені зашкодити, але більшість моїх домашніх у це вірить, і якщо одного чудового дня почне ширитися чутка, що на вас накладено закляття, вони почуватимуться кепсько. На жаль, чаклунство дуже складно викрити. Часто раби просто записують своє прокляття на свинцевій табличці й закопують її серед могил на околиці міста. Ідея полягає в тому, що їхнього господаря скоро буде поховано там серед інших мерців.

Такий анонімний вид спротиву є дуже поширеним. Це залишає неприємний осад: ті, з ким ви прагнули поводитися чесно та справедливо, висловлюють своє невдоволення у вас за спиною. Та насправді все не так уже й страшно: вони діють анонімно лише через те, що бояться вас і того, що ви зробите, коли дізнаєтесь. Такі речі ви маєте навчитися сприймати як свідчення власного авторитету і організованості, з якою ви керуєте своїм господарством.

 • Коментар • •

У цьому розділі Фалкс описує побоювання й тривоги, які не давали спокою рабовласникам. Історія Спартака всім відома з фільму Стенлі Кубрика 1960-го року з Кірком Дуґласом у головній ролі. Та образ героїчного борця за свободу, який надихає своїх послідовників підхопитися й хором вигукувати «Я Спартак!», дає глядачам викривлене уявлення про відносини між рабами і їхніми власниками в Давньому Римі. Зважаючи на те, що Італія часів Римської імперії була одним із найбільших рабовласницьких суспільств в історії, не дивно, що раби досить часто чинили спротив. У римському прислів’ї сказано, що людина має стільки ворогів, скільки й рабів (quot servi tot hostes). Але цей спротив не завжди набував таких драматичних форм, як у випадку зі Спартаком у 73–71 рр. до н. е. Насправді виступи рабів відбувалися рідко, і їх, за винятком повстання Спартака, легко придушували. Ці виступи належать до тих періодів, коли в одному географічному регіоні зосереджувалися великі групи рабів. Ці раби часто мали однакове етнічне походження; це означало, що їм було простіше обговорювати свої плани на звільнення. Допомагало також і те, що в лавах поневолених вояків перебувало і їхнє військове командування. Великий наплив рабів після блискучих перемог Рима часів республіки зробив невільників дешевими, вони не являли собою великої цінності. У господарів не було ніяких стимулів поводитися зі своїм «майном, яке вміє говорити» делікатно. Склався небезпечний збіг обставин, а це траплялося нечасто.

На час імперії система рабовласництва була надто добре налагодженою, щоб зіткнутися із серйозними, масштабними загрозами. Спротив рабів обмежувався дріб’язковими вчинками: брехня, крутійство, шахрайство на кшталт прикидання хворим, повільна робота. Така непокора набувала різноманітних форм і не завжди виливалась у конфронтацію, передбачаючи скоріше пасивну тактику: ухилитися від виконання певних обов’язків, прикинутися дурником. Не варто драматизувати відносини в римському суспільстві та уявляти, що воно постійно було втягнуте в конфлікт між власниками і їхнім людським капіталом.

Персонажів, подібних до Булли Фелікса, зараз можна легко сприйняти за таких собі Робін Гудів — соціальних розбійників, котрі перекидають несправедливість звичайного світу з ніг на голову і формують егалітарне суспільство, щоби протистояти корупційному режиму. Але тексти, у яких вони згадуються, написано для представників вищого класу, і більш імовірно, що подібні герої — художня умовність, яка використовується, щоб увиразнити