Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

— Я сама спочатку спробую. Все-таки канікули і ми скоро роз’їдемося і довго не побачимося. Думаю, мама буде не проти.

Вддома я зателефонувала Богдану по відеозв’язку і запропонувала прогулятися ввечері на набережній.

— Давай завтра. Сьогодні буду працювати, відповів Богдан. 

— Добре. Слухай, давно хотіла в тебе спитати, навіщо ти працюєш? Вітчим не дає тобі грошей?

На його обличчя набігла тінь. Він не любив говорити про нього.

— Намагаюся не брати в нього гроші,— ухильно відповів Богдан.

— Тобі треба більше приділяти часу навчанню. Університет не школа. Тут і вилетіти недовго, якщо будуть "хвості".

— Хвилюєшся за мене? Приємно, але дарма. В мене все під контролем.

— Ти ж поїдеш до лани на Дачу?

— Звісно, там же будеш ти.  Кот уже зателефонував  і захлинаючись від радощів розповів, що їдемо з ночівлею. Здається, у нього серйозні плани щодо Карини, — Бодан зробив багатозначний вираз обличчя, а я відчула, як почали горіти мої щоки.

— Що за дурниці? Вони зустрічаються менше місяця. Карина не з тих дівчат, які готові на першому побаченні стрибнути в ліжко до хлопця.

— В них було набагато більше побачень, і Кот мене ясно дав зрозуміти, що Карина не проти.

— Що? Ви обговорюєте такі речі? Жах! Це ж особисте!

— Ну то й що? — стенув плечима Богдан. — Можна подумати, ви з дівчатами не ділитися подробицями інтимного життя?

Я почервоніла ще більше. Не була готова до таких відвертих розмов з Богданом. У нас з ним далі поцілунків діло не доходило. Він ставився до мене надзвичайно ніжно і з повагою, ніколи не перетинаючи незриму грань. Мені навіть натякати не було потреби. Він відчував мене на підсвідомому рівні, і за це я кохала його ще більше.

— Так. Досить! По-перше, я вважаю, що є речі, про які не кричать на право і на ліво. А по-друге, мені немає про що розповідати, вимовила на одному диханні і прикусила собі язика, тільки зараз усвідомивши, як це прозвучало. Я фактично зізналася Богдану, що незаймана. От навіщо йому ця інформація?

Злякавшись своєї відвертості, а надто погляду, яким на мене дивився Богдан, я, не прощаючись, відхилала дзвінок і впала на ліжко. Ну хто мене за язика тягнув?

На дачу ми поїхали у п'ятницю. Мама відпустила мене, але за умови, що я постійно буду на зв'язку. І ще довелося знову брехати, що будуть самі дівчатка. Насправді ми поїхали ушістьох. Лана як завжди у своєму репертуарі: сказала, що Денис – кохання всього її життя і запросила його з нами. Мені було все одно. Головне - поряд зі мною Богдан, решта мене не цікавила.

Дача батьків Лани мені сподобалася. Це був великий двоповерховий будинок, облицьований коричневим сайдингом, з широким ганком та затишною верандою. Знаходився він на вершині пагорба, і вид з ділянки відкривався чудовий — видно було й інші будинки, і ліс. 

— Заходьте! — гостинно відчинили двері Лана, і ми опинилися всередині будинку. Нам із Богданом виділили окрему кімнату на другому поверсі — невелику, але затишну, з одним двоспальним ліжком. Там же у другій кімнаті оселилися Лана з Деном. А Каріну з Котом відправили спати на перший поверх. Я підійшла до великого французького вікна і дивилася, як по порожньому саду кружляє вітер, підмітаючи пожухле листя.

Поки Лана проводила екскурсію по будинку для дівчат, Кот взявся розпалювати комин, щоб нагріти будинок, а Ден із Богданом зайнялися мангалом. Сидіти і чекати м’ясо було нудно, тож ми вирішили трохи пройтися по дачних вулицях, потім пішли в ліс, на повні груди вдихаючи чисте хвойне повітря. Коли повернулися, було вже темно, з облаштованої зони для відпочинку смачно пахло шашликами.