Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

− Мартане, − кидає коротко Адлар, і поряд з ним знову ніби нізвідки виникає той самий червоноволосий. – Супроводжуватимеш пані Мар. Раптом їй знадобиться… сходити по трави.

Після чого нарешті веде Торі геть.

– Принцеса, хотів вам повідомити, що ухвалив рішення… – доноситься до мене його голос, і я розумію, що його новину для Торі я, швидше за все, вгадала правильно.

– Пані Мар? – приставлений до моєї скромної персони чи то охоронець, чи то наглядач, простягає мені долоню, щоб допомогти вибратися з дормеза. – Провести вас у ліс… за травами?

− Ні, дякую, − після секундного вагання, я все-таки змушую себе спертися на цю руку. Він нічого поганого мені не зробить. Нічого… Йому принц наглядати за мною наказав. І вранці цей Мартан мені справді допоміг. – Спочатку до візка для слуг, якщо вам не складно.

Ледве ступивши на землю, я поспішно прибираю руку з чоловічого передпліччя і мовчки прямую у вказаному ним напрямку, краєм ока помітивши, що до Торі й Адлара, котрі стали розмовляти неподалік, приєднується і Танрагос. Добре, що потрібний мені віз знаходиться в іншому напрямку.