Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

День 50

З останньої зустрічі Аніти та Устима з племенем Капібарів, пройшло цілих дев’ять днів, тому сьогодні вирішили організувати загін посланців миру. Звичайно, Аніта визвалась його очолювати, але Мілана ввічливо попросила повести загін саме їй. По-перше, Аніта вже була в сусідньому племені, по-друге, дівчина дуже хотіла побачити своїх давніх подруг – Яну та Ксенію. Тим більше, останні слова Аніти не давали покою. Було якесь важливе повідомлення, яке Яна не наважилась передати Аніті. Це повідомлення було саме для неї – для Мілани.

            Отже, як тільки всі хлопці та дівчата смачно пообідали, загін посланців мав вирушити в дорогу. Мілана, взяла до себе Давида, оскільки хлопчик, що дуже схожий на Гаррі Поттера, ще не був в походах. Також, не забула про Христину. Погодила Ромку та Максима. Пухленька Соня теж попросилась в загін, вона була дуже нав’язлива, тому Мілана не змогла викрутитись. Звичайно, замикала групу дітей Аліша, подруга та охоронець Мілани.

            Відкривши ворота, загін вийшов на вулицю. Обійшовши сусідній будинок, вони вирушили до ринку. Щоб дійти до племені Капібарів, треба було минути ринок, пройти біля довгого багатоповерхового будинку та повернути праворуч, до торгового центру. Дорога не зайняла багато часу. Небезпеки не було, оскільки зграї собак зазвичай бігали цією дорогою в ранній час. Тож, співаючи пісні, стрибаючи та насолоджуючись гарною погодою, посланці дійшли до повороту. Кішка ж бігла зосереджено, не граючись, не стрибаючи.

            Очам відкрився торговий центр. Біля сходів в магазин було принесено та викладено багато автомобільної гуми. Це загородження було схоже на великий темний паркан. Отже, більш за все, всередині була земля. Тому, якщо навіть гурбою силою натиснути на паркан, він не зрушить з місця. Посередині цього паркану був прохід, де стояли охоронці з палицями. Вони зразу побачили загін, та повернувшись назад, щось крикнули. Через декілька секунд з проходу вискочило десять воїнів з палицями на вишукувались в лінію.

            Мілана та її загін сповільнились. Дівчина підняла палку догори, інші зробили те ж саме. Поволі підійшовши до охоронців, командир племені Зодчих сказала:
            - Ми прийшли з миром. Декілька днів назад ви врятували наших Розвідників та вони передали, що ваш ватажок не проти посланців миру, - завершила Мілана, - от ми і прийшли до вас.

            Один з охоронців показав жестом іншим опустити зброю. Сам розвернувся, та побіг в середину торгового центру. Через декілька хвилин почулись дивні звуки тварини, яка напевно і була тією самою капібарою. Вслід за звуками, з магазину вийшов хлопець з довгим темним волоссям, ватажок племені, та капібара, яка йшла поряд з ним. Ватажок пройшов прохід огородження та вийшов перед своїми воїнами.

Вітаємо Вас, посланці миру племені Зодчих, - промовив офіційно ватажок, - запрошуємо Вас до нашого племені, племені Капібарів.

Капібара видала цікавий пронизливий звук, схожий на коротке свистіння та муркотіння одночасно. В цей момент Мілана могла присягнутись, що бачила як Аліша хитнула головою, як наче привіталась з дивною тваринкою. Та відповіла взаємним кивком. Було враження, що ці дві істоти були дуже давно знайомі. Дівчина трухнула головою, адже це точно їй здалось.

Дякуємо за запрошення, - Мілана всміхнулась, та пішла вперед, - вибачте, що не прийшли раніше, мали дуже багато справ по фортеці. Все по порядку, - всміхнувся ватажок племені Капібарів, - Аніта та Устим не встигли нічого розповісти про ваше плем’я. Але вони були дуже втомлені втечею, тому я не вимагав нічого від них

Посланці пішли за ватажком всередину. Перед входом до торгового центру, Мілану та її групу попросили віддати зброю. Воїн вибачився та зібрав всі палиці, поклав в стороні. Він завірив, що їх зброю будуть охороняти від сторонніх.

Я проведу Вам невелику екскурсію, - промовив ватажок, - а потім ми вже поговоримо й про наші можливі справи.

На першому поверсі справа був магазин. Вхід до торгового залу звичайно починався з кас. Точніше, раніше це були каси. Зараз вони нагадували столи, де сиділи діти та обідали. На найближчій касі стояла велика каструля з супом, та хлопець з ковпаком на голові, черпаком наливав гарячу страву в тарілки.

Оскільки електрики не було, діти розчистили скло магазину від рекламних плакатів. Сонячні промені проникати в торговий зал. Не все було видно, тому наполовину приміщення було в темряві. Та посланці помітили, як між рядами хтось ходить та світить ліхтариком, шукаючи потрібні продукти.

Зліва було декілька зачинених дверей та сходи на другий поверх. Піднявшись на другий поверх, ватажок провів дітей по довгому коридору, показуючи кімнати. В одній був кабінет ватажка, в ньому зазвичай проводили збори племені або старших воїнів. Старшими воїнами називали тих, хто віддавав накази всім іншим. В племені Зодчих це були Командири. В іншому кабінеті Мілана пізнала просторе приміщення, де проходили тренування з танців, на які вона ходила. Зараз же там теж була якась репетиція. Ватажок пояснив, що на третьому поверсі є велика кімната, де дуже часто проводили вечори, дивлячись виступи дітей.

Також на другому поверсі були приміщення для тренувань в боротьбі. Навіть була невелика кімната без вікон, яка використовувалась як в’язниця. В неї потрапляли діти, які були покарані за щось. Посланців племені Зодчих це дуже здивувало, оскільки у них ніколи не було значних сварок чи ситуацій, де хтось був покараний. Можливо, просто Аліна не така сувора як цей хлопець?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍