Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Паша одним рухом переміщає мене на ліжко, холодне простирадло торкається мого тіла, посилюючи полум'я яке горить у середні мене. Його губи ніжно цілують мою шию, викликаючи сотні мурашки по шкірі.

— Ти прекрасна – хрипким голосом шепоче мені на вушко, від чого я стаю вологою у низу.

Рушник який був на мені, одним рухом опиняється на підлозі. Пальці ніжно торкаються мого соска, імпульси насолоди проносяться всім тілом. Я заплющую очі насолоджуючись відчуттями, які дарували його пальці та губи.

— Я так злякався. Ніколи, чуєш? Ніколи більше так не зникай – зупиняючи ласку, дивлячись мені в очі серйозно промовляє Паша.

Мені справді стає соромно, але я втекла через його байдужість та холод. Та все ж частина провини на мені є, що я наївно вірю людям, яких з дитинства вважала сім'єю.

— Якщо будеш поводитися чемно, то я завжди буду поруч – тихенько кажу, та дивлюсь як на обличчі з'являється щира усмішка і також усміхаюсь.

— Я більше тебе не ображу. Завжди буду поряд, та зможу зробити тебе щасливою, адже я вже давно закоханий у тебе Еміліє Сіховська – його очі горіли коли він це говорив, а мої наповнювались слізьми. Він кохає мене.

— Доманська – з усмішкою відповідаю, я поки не готова сказати що кохаю. Не зараз. Серце досі боїться що це все марево, що за декілька хвилин він знову стане грубий та злий. Та все одно, воно тягнеться до нього, до його тепла.

— Моя дружина

Його губи накривають мої у пристрасному поцілунку, від якого у мене перехоплює подих. Серце починає швидко битись, а у низу зводить від приємного ниття. Паша сильніше притискає мене до себе, його серце також швидко б'ється.

Я відчуваю його збудження яке впирається у мене, це викликає у мене спогади. Ті всі погані слова, та погрози спливають у моїй свідомі, і від збудження не залишається і сліду. Я продовжую відповідали на поцілунок, намагаючись викинути всі погані думки із голови, та знову налаштуватись на потрібний лад. Та нічого не виходить.

Коли рука Паші спускаються, та торкається мого клітора, тіло починає тремтіти, але не від збудження, а від страху.

— Зупинись – надто голосно та емоційно промовляю, Паша одразу забирає руки та піднімається.

В його погляді читається не розуміння та страх.

— Я не готова – тремтячим голосом промовляю, а перед очами знову ті виродки. Не думала що це настільки мене травмує.

Паша обіймає мене, та загортає у тонку ковдру, ніби маленьку дитину притискає до своїх грудей. Це дарує мені трішки спокою, та мені ще досі страшно.

— Не бійся, це станеться коли ти будеш готовою – шепоче мені на вушко, викликаючи тепло у моїй душі.

— Левицький, він сяде? – запитую, та затамувавши подих чекаю на відповідь.

— Його вбили. При затриманні він відкрив вогонь по поліцейський – полегшено видихаю, не знаю чи це правильно, але я дуже рада що він здох.

— Тільки мене цікавить одне запитання Міло, як ти опинилася поряд з ним. Я не звинувачую тебе, адже сам винен у тому що ти пішла. Та чому ти пішла до нього? – із хвилювання у голосі запитує, а я не знаю як сказати що не йшла, не збиралась, що найдорожча мені людина вчинила дуже підло.

— Я хотіла зникнути, втекти так щоб мене не знайшли. Хотіла тільки попрощатися із Луною, обійняти її на прощання та вдихнути аромат тіла. Але по дорозі мене помітив Левицький, і я не змогла – на останніх словах я почала плакати, я не змогла сказати правду про Луну. Я собі не можу пояснити її вчинок.

— Дівчинка моя, все гаразд. Все позаду, хочеш я відвезу тебе до сестри? – він так сильно хвилюється за мене, а я йому брешу.

Махаю головою що не хочу, я не можу її бачити, і не знаю коли наважусь поговорити з нею.

— Скоро буде вечеря, твій одяг вже перенесли сюди. Але якщо ти не готова жити разом, то я буду спати у іншій кімнаті – ці слова викликають у мене усмішку, його ніби підмінили, і мені ця зміна у поведінці дуже сильно подобається.

— Я готова – промовляю та цілую у губи, Паша дарує мені ніжний поцілунок, який викликає приємні відчуття.

Нас відволікає стук у двері. Це Даня.

— Я скоро – цілуючи мене в носик, Паша встаєте та йде до дверей, я ж закутуюсь у ковдру по вуха.

— Тату, там дідусь тебе кличе – кинувши на мене короткий погляд, проявивши свої слова, Даня пішов геть.

Мені стало дуже ніяково, я відчувала як червоніють мої щічки.

— Ти одягайся, а я піду поговорю з батьком – Паша ще раз цілує мене в губи та йде геть.

Коли двері за ним зачиняються, я встаю та підхожу до шафи. Мої речі красиво покладені на полички, а сукні розвішані на вішалках. Притискаючи простирадло, щоб воно не сповзло я декілька хвилин обираю, що вдягнути.

Обираю спортивний костюм, синього кольору який красиво підкреслює мою фігуру. Він не вульгарний, але виглядає на мені красиво.

Волосся я зав'язую у високий хвіст, та вирішую допомогти на кухні, або просто поговорити із кимось.

Проходячи коридором, я чую голоси які доносяться із кабінету. Одній моїй стороні цікаво, але інша говорить що це не правильно, і поки я думаю що мені робити, до мене підходить Даня.

— Тебе бабуся у низу чекає – з усмішкою говорить, та з цікавістю розгадає мене.

— Вона злиться на мене? – прикушуючи нижню губу, запитую.

— Мені самому страшно до неї підходити, вона як дізналась що ти втекла, сама не своя була. Тобі краще самій побачити все на власні очі – його слова активували паніку у середині мене, тіло почало тремтіти, а серце швидко битись.