Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Паша

Цілую свою дівчинку, та йду до батька. Ми ще нормально не говорили про те що сталося сьогодні вранці, та я знаю він знає що я зробив.

Заходжу в кабінет, батько сидить за столом, та тримає у руках кубик рубрик. Крутить його у руках, та по обличчі я бачу що він злий.

Підходжу ближче та сідаю на проти нього, він мені дуже сильно допоміг, а я не зміг стримати свою лють.

— Я все розумію. Чесно. Та його б посадили. І не потрібно було мастити руки у крові – кинувши кубик на підлогу, ледь стримуючи себе промовляє батько.

— Він б вийшов, або ж звідти не давав їй життя – стараюсь спокійно відповідати, та відчуваю як починаю закипати. Згадка про того виродка, про його останні слова мені.

— Просто скажи для чого ти повернувся? Ти ж забрав її, мої люди б все зробили. Їх всіх би затримали, а там вже він не викрутився. Потрібно було, щоб він здох, обставили все як нещасний випадок – тихо промовляє, я знаю що він переживає.

— Батьку, що сталося те сталося. Я зробив те що мав – серйозним тоном відповідаю, а у голові з'являються спогади сьогоднішнього ранку.

8 годин тому

Виходжу з авто, лють туманить мій розум. Підходжу до охоронців які стоять на вході до  території. У руках автомати, та вони їм не допоможуть. Один хапається за зброю, і я одним рухом відправляю його спати, інший не встигає з орієнтуватися, як отримує кулаком у живіт.

— Натисни на кнопочку та відчини мені – стальним тоном звертаюсь. Що за охорону собі найняв?

Дивлюсь як ворота відчиняються, і також відправляю його у царство снів. Нехай відпочинуть хлопці.

Не встигаю зайти, як мені приходить повідомлення від батька, що його люди та поліція вже в дорозі та за декілька хвилин будь поряд. Тільки у мене немає навіть секунди лишньої, поки Міла там із тими виродками я не можу сидіти і чекати на підкріплення.

Заходжу на територію, і до мене одразу ж підбігає ще один. Цікаво скільки їх тут? Підготувався, але набрав не зрозуміло кого. Ми починаємо битись, та я швидко перемагаю. Більше до мене ніхто не підходить, але я вже помітив їх.

Витягаю телефон та набираю номер Левицького. Він дуже швидко відповідає.

— У тебе останній шанс відпустити її – стальним тоном промовляю, та стискаю пістолет у руці.

— Навіть не знайдеш до мене, я гостинці приготував – весело промовляє, викликаючи у мені ще більшу лють

— Не заходь. Їх багато і у них....– чую крик своєї дівчинки, у голосі стільки страху, та вона замовкає, їх хтось закриває рот. Ну все. Ти труп.

— Ти сам напросився. Пожинай плоди – гарчу, та скидаю дзвінок. До будинку під'їжджає декілька машин, що ж можемо пограти.

Я бачу одного із приближених до батька, він завжди один із тих хто вирішує справи в обхід закону, помітивши мене він направляється у мою сторону. Також є поліція, але та яка працює на нас.

— До вас звертається капітан поліції, Віталій Сергійович Бельшах. Будинок оточений, ми пропонуємо вам добровільного скласти зброю та здатись. Це збереже ваші життя, та ви отримаєте мінімальне покарання, ще раз повторюю.....

— Як ти? – подаючи мені руку запитує Михайло.

— Готуюсь убити виродка – стальним тоном відповідаю, та тисну йому руку.

— Ми все самі зробимо. Твоя задача забрати дружину та поїхати додому – плескаючи мене по плечі промовляє, а мене це тільки злить.

— Я зрозумів – відповідаю та відходжу.

Двері відчиняються і я бачу як із сходів падає Міла, серце здається зупиняється в той момент. Починається перестрілка, стріляють і в будинку та на території. Вони показились?

— Там моя дружина – гарчу мов звір, та біжу до неї.

Вона вся тремтить від страху, нахиляюсь до неї та беру її на руки.

— Зайченя ти як? Ти чуєш мене? Пробач мені, пробач дуракові. Я так хвилювався за тебе – шепочу їй на вушко поки несу до машини.

Кладу її на заднє сидіння та цілую в голову, до нас підбігає один із людей батька, та повідомляє що Левицький втік, але його скоро впіймають.

Залишаю Мілу на охорону, та біжу на пошуки Левицького. Від мене він не втече, відповість за кожну пролиту сльозу моєї дружини. Не далеко від дому є невеликий ліс, тож я одразу біжу туди та не помиляюсь.

В далечі я бачу силует який біжить, та швидко направляюсь туди, вкладаючи у біг всю свою силу. Коли між нами залишається відстань у декілька метрів, я направляю свій пістолет на нього та стріляю. Левицький падає, і я вже спокійно підходжу до нього. У середні все кипить від люті, декілька секунд стримуюсь, щоб не вбити виродка одразу ж.

— Далеко зібрався? Я ж просив відстати від Міли, гроші пропонував, але ти вибрав перейти мені дорогу – гарчу нависаючи над ним. Він намагається відповзти, кривлячись від болю, але у нього не виходить, моя нога міцно тримає його притиснутим до землі.

— Доманський, ти пошкодуєш. Твоя шлюха все одно потрапить у бордель, а знаєш хто її туди відправить, улюблений батько. Ти б бачив якими очима  вона дивилась на сестру, коли я її забирав – плюючись кров'ю говорить виродок, я направляю пістолет йому на голову.

— Це твої останні слова мені? – спокійно запитую.

— Мені подобалося дивитись як ти тягнув її у машину, думаючи що вона зрадила тебе. Уявляю що ти зробив із нею в дома, та знаєш,  я надіявся що у машині буде твій синочок – я натискаю на курок, та дивлюсь як очі стають бляклі, останній подих виходить із тіла.

Відходжу на крок назад, та дивлюсь як до мене вже біжать люди батька.

Теперішній час 

— Вони казали ти був сам не свій у той момент. Якщо ти не хочеш говорити, то нехай. Я завжди вислухаю коли буде потрібно, а зараз на нас чекає вечеря – я згідно киваю, та ми йдемо на кухню.