Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– Трясця! – вигукнула, бо за парканом відбувалося дещо підозріле. – Карі! Прожени качок!

– Навіщо? – звідкись зверху долинув низький голос людини, яку вона любила більше за життя.

Точніше, не людини. Карі належав до раси метаморфів, але для їхньої сім'ї це не мало значення.

– Вони їдять діаманти з краденої сукні!

– Це проблема Зеліни.

– Це проблема тих, хто лікуватиме їхні забиті шлунки. Вгадаєш із трьох разів імена щасливчиків?

Карі легко зістрибнув з даху, кинув на ґанок молоток і жменю цвяхів.

– Якщо і на наступний день народження мені подарують флюгер, я ображуся, – блиснув широкою усмішкою. – Ти б натякнула Зеліні, що в світі є й інші речі.

– Тихіше! – Лін притиснула палець до губ, ледь стримуючи сміх. – Вона сама їх робить за схемами з якоїсь книги. Погодься, цього року в неї майже вийшло.

– Тобто надія, що десь після сотого дня народження я зможу передаровувати її подарунки, ще не померла? Чудово.

Карі зник за воротами, рятуючи чи то богиню від знахабнілих качок, чи качок від розлюченої богині. Його висока плечиста фігура, одягнена в типовий для цих місць світлий одяг, майнула в сусідському дворі. Лін посміхнулася, уявляючи, що відбувається за кущами шипшини, до того ж крики Зеліни було добре чути, та й спокійні репліки метаморфа долинали цілком чітко.

– Забери свою перетинчасту гидоту! – волала богиня.

– Підбери поділ, Зел, – наполягав Карі.

Цікаво, хто з них здасться першим? Найімовірніше, невезуча сукня.

 «Я одружена з Початковим», – Лін досі дивувалася, як таке можливо.

Люди і не-люди не мали ні спільних інтересів, ні майбутнього. Незважаючи на близьке сусідство Старилісу – єдиної держави не-людей, що займала добру половину континенту, – навіть місцеві жителі ставилися до інших рас із упередженням.

Пам'ятається, ще на початку подружнього життя Зеліна пророкувала, що Карі нелегко доведеться в селі – його приваблива зовнішність і доброзичливий характер зроблять його головним об'єктом залицянь для місцевих мешканок різного віку.

Як з'ясувалося, богиня помилялась.

Не було в окрузі настільки шалених дівчат на виданні, та й молоді вдовиці воліли нудитися на самоті або полювати за легшою здобиччю. І річ зовсім не в тому, що союз Лін і метаморфа був яскравим прикладом Великої і Вічної Любові, в яку Зеліна не вірила і з якої кепкувала. Все пояснювалося значно простіше.

Ніхто в селі не сумнівався – на околиці живе сім'я справжнісіньких не-людей. Якщо сусідка зовсім не постаріла з того дня, коли купила будиночок, заплативши золотом, вердикт місцевих балакунів однозначний – не людина. Та й метаморф ніколи не приховував своєї не-людської суті.

Кому потрібні зайві проблеми? Можливо, хтось зі столичної знаті й вирішив би спробувати щастя, але селяни дивилися на світ прозаїчніше. Від не-людя в родині більше бід, аніж радості. Надто непристосовані вони до побуту, занадто далекі від людей… Та й як можна провести життя поруч зі створінням, для якого ти – лиш частина нескінченності, причому, цілком можливо, не найкраща частина? А до коротких романів у селі ставилися несхвально.

Шипіння на плиті підказало, що час відвернутися від протистояння богині та качок і повернутись до готування їжі. Лін неохоче зачинила вікно і взялася за ніж. Вона ненавиділа це, але розуміла, що друзі нудьгують у цій глушині через неї, і вважала своїм обов'язком про них піклуватися.

Здається, це було зовсім недавно… Її висмикнули з рідного світу, дали чужу зовнішність і спробували зробити маріонеткою в придворних інтригах. За неповний цикл Руна і Рунни, місяців цього світу, вона встигла побути і двійником веллійської принцеси, і самою принцесою. Змирилася, майже скорилась долі… І не втрималася від бунту.

А тепер за її свободу розплачуються ті, хто не залишився осторонь.

Карі, Зеліна, Марк… До речі, чому не видно Марка? Бути такого не може, щоб він не чув невдоволення богині.

Своєї дружини, між іншим. Законної. Не особливо коханої, але тут уже судити не сусідам.

Лін кинула на сковорідку залишки цибулі, замела розсипане борошно і подумала, що деякі чудеса її все ж дивують. Наприклад, те, що Марк терпить ці дивні стосунки, хоча вони давно не приносять радості ні йому, ні Зеліні.

«Чому ви разом?» – одного разу чарівниця не витримала і запитала прямо

«Тому що не вистачає сил розійтися», – відповів він. І додав, що сам не розуміє, як із колишнього гвардійця, що найбільше цінував свободу, і ворога номер два (перше місце по праву займала Лін) самого імператора перетворився на звичайного підкаблучника. Втім, зв'язавшись із богинею, на долю не нарікають.

Адже не було ні великої любові, ні шаленої пристрасті. Хоча ні, пристрасть якраз і була, ось тільки вона надто швидко переросла у звичку. Потім – гра в шлюб під несхвальними поглядами оточення, вічні суперечки щодо всього на світі, зради на кожному кроці, ревнощі радше заради пристойності…

Одного разу Марк чесно визнав, що ця вистава надто затягнулася. Але ставити крапку йому не хотілося! Він краще б змінив сценарій. Однак тепер його думка означала не так уже й багато.