Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– Куди ж ти подівся? – пробурмотіла Лін, помішуючи юшку і стежачи, щоб не підгоріла цибуля. – Чи ви знову посварені? Не розмовляєте й ігноруєте одне одного? Як по-дитячому…

Швидкий погляд у вікно показав, що конфлікт із качками вичерпано. Зеліна, задерши поділ сукні майже до вух, поспішала додому, Карі заганяв пернате «господарство» у свій двір.

– Як вони? – Лін штовхнула стулку вікна, і вітер знову пройшовся кухнею.

– Сьогодні посидять удома. – Метаморф зачинив ворота. – Не хочу, щоб люди думали, начебто наша птиця їсть траву і видає кожен день коштовності. І так на нас косо дивляться… Знаєш, зазвичай це все вирощують на м'ясо, а не заради забави.

– Погодься, зазвичай – точно не про нас. – Забувши про все, Лін висунулася з вікна, щоб відповісти на короткий поцілунок, і відразу ж засичала, тому що край фартуха потрапив у вогонь. – Не заважай!

– Ти не зобов'язана це робити.

– А ти не зобов'язаний сидіти в забутій світом глушині.

– Гей, я, взагалі-то, зобов'язаний! – обурився Карі. – Це мене засудили до вічного заслання у Світ Тварюк, забула?

Лін відсунула сковорідку і зняла юшку з відкритого вогню.

– Через мене, – сказала, не дивлячись на чоловіка. – Я все добре пам'ятаю.

– Не треба змагатися, – запропонував він. – Погодься, моїх помилок вистачило б на… Це ще що?!

Здивований вигук стривожив чарівницю. Вона здригнулась, а наступної миті по її плечах розсипалося довге золотисте волосся.

/5. Храмові землі – територія між землями людей і не-людей, на якій розташовані дванадцять храмів./