Читати книгу - "Кохання-зітхання, Вікторія Рудь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Амурка кинула гнівний погляд, тож Ліринка замовкла.
– Це лише на два роки, – Гліб взяв сестру за руку. Вона підняла чарку і урочисто промовила:
– За кохання!
– За кохання! – повторив Гліб і випив чарку до дна.
Валерія дивилася на нього широко відкритими очима.
– Що? Чому ти так дивишся?
– Ти вперше в житті випив за кохання! Ану розповідай, хто вона.
– Від тебе нічого не приховаєш.
– Невже ти нарешті закохався? Я гадала, що цей щасливий момент ніколи не настане.
– Ну, наскільки він щасливий, я не знаю. Я взагалі не впевнений, що це – кохання. Просто сьогодні я зустрів дівчину, яка мені дуже сподобалася.
– Тобі сподобалася дівчина? Тоді, це справді кохання. Досі тобі подобалися лише твої рептилії. Мені завжди здавалося, що ти любиш їх більше ніж мене.
– Які дурниці приходять тобі в голову! – поблажливо відповів Гліб.
– Він таки закохався, – вже безнадійно зітхнула Амурка. – Що я накоїла?
– Не хвилюйся, ми щось вигадаємо, – втішала подругу Ліринка, хоча навіть гадки не мала, як вийти з цієї заплутаної ситуації.
Увечері за письмовим столом Гліб писав вірші. Ліринка читала і плакала, чим дуже дратувала Амурку.
– Ну що за соплі? – бурчала вона. – І чого б я ото рюмсала?
– Ти тільки послухай, як гарно він пише:
«Наші погляди зустрілись –
Враз переплелися долі.
Світ мені перевернувся,
Як торкнувся я долоні
Ніжної руки твоєї,
Зазирнув у твої очі –
Лише їх кохати хочу.»
– Це справжня катастрофа! – сказала Амурка. – Давай вже спати, бо схоже цей закоханий бовдур до ранку писатиме.
Її не полишала надія, що дівчина таки не звернула на нього уваги. Адже вона заручена, хоча й не закохана. А може її закохати в її нареченого? Та це ж вихід! Як вона зразу про це не подумала. Треба завтра простежити за Ритою і, коли вона зустрінеться зі своїм нареченим, пустити їй в серце стрілу. А що ж тоді буде з професором? Та, нічого – якось переживе! Він же не єдиний у світі чоловік, що страждатиме від нерозділеного кохання. Поїде до своїх улюблених рептилій в Австралію і геть забуде Риту.
Ці думки трохи заспокоїли Амурку. Їй дуже сподобався план, який вона тільки-но вигадала. Тож ще раз прокрутивши в голові усі деталі вона зі спокійним серцем примостилася зверху на канапці і заснула. А Ліринка до ранку сиділа біля Гліба і знову й знову перечитувала його вірші:
«Ти – мрія моя
І надія на щастя.
Ти – сонце моє,
Що освітлює день.
Ти – пташка маленька
Десь високо в небі.
Я хочу з тобою літати
І палко кохати.»
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохання-зітхання, Вікторія Рудь», після закриття браузера.