Читати книгу - "Кохання-зітхання, Вікторія Рудь"

   – Вам недобре?  – занепокоїлась чорнява дівчина-продавець.

   –  Ні, ні…все чудово,  – чоловік зачаровано дивився на неї.

  Дівчина впіймала його погляд і мимоволі в неї промайнула думка: «Який красень!».

   – Пробачте,  – сказав він,  – побачив вас і забув, за чим прийшов.

   Дівчина засміялася. Здавалося, чоловік і справді не знав, чому зайшов у крамницю.

    –  Можна з вами познайомитися?  – усміхаючись, запитав чоловік і,не дочекавшись відповіді, подав дівчині руку.  –  Мене звати Гліб.

 – Рита,  – сказала дівчина і теж подала руку. Він довго не відпускав її.

  Ліринка спостерігала за тим, що відбувається, і плескала в долоні. Їй дуже подобалося дивитися, як працюють чари Амурки. Та сама Амурка чомусь була незадоволена.

  В крамницю почали сходитися люди. Гліб нарешті згадав, що у його  сестри День народження, а вона – велика цінителька справжнього мистецтва, тож купивши картину, вийшов з крамниці.

   – Полетіли за ним,  – сказала Амурка, розправивши прозорі крильця. Її голос звучав дуже стурбовано.

   – А швидколіт? – запитала Ліринка.

   – Залишимо тут. Потім за ним повернемося.

  На вулиці Амурка дуже пошкодувала, що не взяла швидколіт. Дув сильний вітер і вони ледве встигали за чоловіком.

   – Чому ми так поспішаємо?  – не зрозуміла Ліринка.

   – Я все поясню, як долетимо,  – пообіцяла подрузі Амурка.

   На щастя летіти довелося недовго. Гліб сів у машину. Амурка з Ліринкою примостилися йому на плече. Дорогою Амурка розповіла подрузі, що попала в чоловіка стрілою випадково. Він не мав закохуватися в цю дівчину, бо ця дівчина заручена з іншим чоловіком, в якого Амурка пустила стрілу ще два роки тому. А як тепер виправити цю ситуацію Амурка не знає, бо немає стріли, яка б «розкохувала» закоханого. Ліринка сплеснула в долоні і зачепила своєю лірою чоловіка. Він потер щоку.

  – Ой! – тільки й сказала Ліринка.

  – Що означає твоє «Ой!»? – занепокоєно запитала Амурка.

  – Я ненароком його зачепила.

  – Пусте, – спокійно сказала подруга, – може напише пару віршів.

­– Думаєш він творча людина?

  – Та ні. Він професор. Вивчає поведінку якихось рептилій  – чи то крокодилів, чи черепах, не пам’ятаю. Мені заборонено було до нього наближатися, тому що його єдине кохання  –  це наука.

  – То ти «сплутала йому всі карти»?

  Амурка з докором подивилася на подругу і та поспішила виправитися:

  – Точніше, ми сплутали – тепер він ще й вірші писатиме.

  – Не переймайся ти так, Ліринко! Багато закоханих пишуть вірші.

  В цей час авто зупинилося біля  будинку. Гліб вийшов з машини, взяв картину і букет червоних троянд, які лежали на задньому сидінні, а потім натиснув на дзвінок. Двері відчинила пухкенька блондинка.

  – З Днем народження, сестричко!

  – Дякую! Ти чудовий брат!

  Гліб усміхнувся, він дуже любив хвалебні оди на свою адресу. Завжди намагався бути найкращим в усьому.

  – Заходь, я пригощу тебе кавою з солодощами.

  – Солодощі – це зайва вага, – повчальним тоном сказав Гліб. – Ти ж знаєш, я не їм їх.

  – І коньяку не вип’єш?

  – А коньяк вірменський?

  – Так, Арарат сім років витримки.

  – От, спокусниця! Добре, зайду хвилин на десять, бо я поспішаю, а тепер ще й таксі доведеться викликати!

  Амурка і Ліринка влетіли в будинок слідом за Глібом, який через передпокій пішов у вітальню і буквально впав на канапу.

  – Виглядаєш втомлено, – сказала сестра.

  – Багато роботи. Ти ж знаєш, Леро, в мене літак у неділю.

 – От, добре! – зраділа Амурка, – Очі не бачать – серце не сумує.

  – Може б ти не їхав? – турботливо запитала Валерія, наливаючи обом потроху коньяку.

  – А оце погана думка! – запротестувала Амурка.

  – За твоє здоров’я! – Гліб залпом випив коньяк і поставив чарку на журнальний столик. – Давай не будемо знову повертатися до цієї розмови. Я не уявляю свого життя без науки.

  – Який розумний чоловік! – продовжувала радіти Амурка. – Робота має бути на першому місці.

  – Я не впізнаю тебе, подруго, – дивувалася Ліринка, – ти ж казала, що головне в житті кохання.

  – Тільки не в цьому випадку, – відповіла Амурка.

  – Але ж наукою і тут можна займатися! Необов’язково летіти в Австралію, – не вгавала Валерія.

  – Цей «пончик» починає діяти мені на нерви! – сердито крикнула Амурка.

  Ліринка ще ніколи не бачила подругу такою схвильованою і всіляко намагалася її заспокоїти, тому висловила припущення:

  – Щось він не схожий на закоханого. Може твоя стріла бракована?