Читати книгу - "Мене звати Ася, Марія Залевська"

                   Зі світла залишилася тільки гірлянда, але і її було забагато. Хотілося не відволікатися на вогники, хотілося пізнати його, хотілося цілувати його до ранку. Назар пошепки питав мене, чи мені все окей. І від цього жаркого голосу над моїм вухом я закривала очі, бо мій запал доходив до фінальних піків. Зі столу було прибрано тарілку і чашки. Тепер там була я. Назар розстібнув мою зелену сукню, не відриваючи своїх губ від мого обличчя, а потім й тіла. Я підняла руки і за мить сукня вже лежала на підлозі. Я тремтіла від очікування, від збудження, від насолоди, стягувала з Назара светр, чіплялася за його шию міцніше, коли він раптово підхопив мене зі стола і притиснув до стіни. Обхоплювала його голе тіло ногами і не змогла стримати крику, коли ми гостро і м’яко, ніжно і пристрасно поєдналися в одне ціле.

                      Ми вклалися спати вже під ранок. За кілька годин якесь анормальне зимове сонце лупило в незашторене вікно так,  що я прокинулася, побачила біля себе в ліжку чоловіка з темним волоссям, чорною щетиною на обличчі, якої, присягаюся, ще вчора не було, - і більше не змогла заснути. Мені було фантастично добре. Я усміхалася, боролася з бажанням провести рукою по його щоці, поцілувати його, залізти під ковдру і притиснутися до нього усім тілом. При яскравому світлі казка здавалася зовсім інакшою. До голови вкралися думки, що це все реальність. Я зісковзнула на підлогу зовсім гола, вдягла теплі пухнасті білі капці, витягнула з шафи якісь теплі речі і пішла в душ.

                   Тихенько наспівуючи, я готувала на кухні каву, коли Назар з'явився в мене за спиною. Він був вже повністю вдягнений. Дивно, у своїх рожевих думках я не почула, як він встав.

            - Привіт, - він усміхнувся і притулився до стіни: тієї самої.

            - Добрий ранок, - я усміхнулася у відповідь. – Я готую каву. Ти п’єш з цукром, нагадай?

             - Так, дві ложечки, будь ласка.

           Назар не підходив, щоб обійняти мене. І мені здалося, що у повітрі повисла напруга. Світло точно вбило відчуття казковості. І тут він сказав:

              - Вибач мені, але я часто забуваю імена.

              Я на секунду застигла над чашкою, до якої всипала цукор. І відчула, як моє серце стискається, як тінь холодного розчарування огортає мене.

              - Нагадай, будь ласка, як тебе звати?

Я обернулася на мить і, не дивлячись йому в очі, вимовила:

            - Мене звати Ася.

           Ми пили каву, сидячи так само як вчора, одне напроти одного. Але тіло більше не тремтіло, по спині вже не бігли сироти, моє волосся було зібрано в хвіст, а Назар старався не дивитися на мене. Я дивилася на зелену сукню, яка зі вчора лежала на підлозі під столом, і чітко розуміла, що в цій квартирі Назар більше не з’явиться.

Кінець