Читати книгу - "Війни Міллігана"

в умовах приватності та під вигаданими іменами, Біллі Мілліган від моменту свого затримання став публічною особою. Його ім’я постійно звучало по телебаченню та в газетах. Після встановлення діагнозу він разом зі своїм лікарем став цікавий усьому світові. У центральному Огайо цей інтерес мав ворожий характер. Політики стали критикувати доктора Кола та адвокатів Міллігана. Ані лікар, ані пацієнт тоді ще не знали, яка буря на них насувається.

30 березня 1979 року в газеті «Колумбус Диспетч» вийшла перша стаття про Біллі та його терапевта.

ЛІКАР ДОЗВОЛЯЄ ҐВАЛТІВНИКОВІ РОЗГУЛЮВАТИ МІСТОМ

Автор: Джон Швіцер

«Диспетч» з’ясував, що Вільям Мілліган, ґвалтівник з множинною особистістю, якого минулого грудня перевели до Афінського центру психічного здоров’я, отримав дозвіл вільно й без нагляду пересуватися містом… Лікар Міллігана, девід Кол, повідомив журналістам «Диспетч», що Міллігану відтепер можна залишати територію клініки й виходити у Афіни…

Після цієї статті вийшли ще кілька з критикою лікування Міллігана. Одна з них мала заголовок «СИСТЕМА ПРАВОСУДДЯ МАЄ ЗАХИЩАТИ СУСПІЛЬСТВО».

Члени законодавчих зборів штату, Клер «Базз» Болл-молодший від Афін та Майк Стінціано від Колумбуса, розкритикували доктора Кола й лікарню, після чого ініціювали слухання щодо перегляду законів, згідно з якими Міллігана взагалі туди направили. Також вони вимагали змінити сам закон, який дозволяв формулювання «невинний у зв’язку з психічною хворобою».

Стінціано звинуватив (безпідставно) доктора Кола в тому, що він дозволив Міллігану «вільно мандрувати», бо таємно пише про свого пацієнта книжку, а значить, погана слава Міллігана йому на користь. Обидва політики вимагали провести розслідування в клініці. Їхні атаки підігрівалися майже щоденними статтями в газетах, тож директору клініки довелося обмежити свободу Міллігана територією закладу — поки не вщухне скандал.

Через несправедливість критики лікаря й жорстокість журналістів Учитель розпався. Мілліган втрачав контроль.

На суд відчайдушно давили з вимогою перевести Міллігана у Державну клініку Ліми для душевнохворих злочинців.

7 липня 1979 року на першій шпальті газети «Колумбус Диспетч» з’явилася стаття із заголовком червоними літерами «ҐВАЛТІВНИК МІЛЛІГАН МОЖЕ ВИЙТИ НА СВОБОДУ ВЖЕ ЗА КІЛЬКА МІСЯЦІВ». У статті йшлося про можливість того, що через три-чотири місяці, за умови влучного трактування федерального закону Вищим судом США, Мілліган може опинитися на волі. Журналіст поспілкувався зі Стінціано і написав: «Він [Стінціано] попереджає: життя Міллігана може опинитися в небезпеці, якщо хтось із жителів Колумбуса побачить, як він вільно прогулюється містом…»

За десять місяців безупинних атак політиків і ЗМІ суддя Афінського округу Роджер Джонс видав розпорядження про переведення Міллігана у клініку Ліми. Пізніше рішенням Апеляційного суду четвертого округу Огайо воно було визнане неправомірним через очевидне порушення прав Міллігана. Так 4 жовтня 1979 року Міллігана перевели за 180 миль[2] у клініку Ліми. Місце, яке називали пекельною лікарнею.

Саме тут і починається наша історія.

Вступ

Після раптового переведення Біллі Міллігана у Державну клініку Ліми для душевнохворих злочинців — заклад із максимальним ступенем безпеки, від якого адвокати намагалися його врятувати і який називали пекельною лікарнею, — я вирішив дізнатися трохи більше про це місце та його історію.

У архівах я знайшов дві статті з газети «Клівленд Плейн Ділер». Перша вийшла 22 травня 1971 року:

26 ПАЦІЄНТІВ ЛІМИ ПОВІСИЛИСЯ:

ЖОДНОГО РОЗТИНУ НЕ ПРОВЕДЕНО

Автори:

Едвард Велан, Річард Відман,

штатні кореспонденти Ліма, Огайо.

Вивчивши звіти коронера округу Аллен, журналісти «Плейн Ділер» з’ясували, що протягом останніх дев’яти років у Державній клініці Ліми повісилися 26 пацієнтів… Доктор Ноубл повідомив журналістам, що він не практикує проведення розтину у випадках повішення.

Колишній працівник клініки Вінсент ДеВіта (працював наглядачем з 1960 по 1965 рік) повідомив репортерам, що особисто знає про два випадки повішення пацієнтів через жорстоку поведінку персоналу.

Більшість самогубств були скоєні в доволі незвичний спосіб, який, вочевидь, є широковідомим у клініці. «Щоб убити себе таким чином, потрібна чимала рішучість, — каже коронер, — адже будь-якої миті пацієнт може просто стати на ноги та припинити це».

У статті не сказано, який саме незвичний спосіб використали самогубці, — можливо, щоб не шокувати вразливих читачів чи щоб не поширювати його в інших клініках.

За чотири дні по тому в «Плейн Ділер» вийшла друга стаття:

КОЛИШНЯ РОБІТНИЦЯ ЗІЗНАЄТЬСЯ:

У ЛІМІ КАРАЮТЬ ЕЛЕКТРОШОКОМ

Автори:

Едвард Велан, Річард Відман,

штатні кореспонденти Ліма, Огайо.

Колишня робітниця, яка звільнилася з клініки Ліми через жорстоку поведінку з пацієнтами, учора повідомила журналістам «Плейн Ділер» що у клініці широко використовують електрошок для погроз і покарання.

46-річна місіс Джин Ньюман, хоробра учасниця жіночого волонтерського корпусу, повідомила, що особисто була свідком перетворення «пацієнта на овоч» застосуванням електрошоку…

Ми попросили місіс Ньюман пригадати подробиці: «Мене важко назвати слабкою людиною. Я багато чого бачила. Та повірте мені, нічого гіршого й уявити не можна. Та жінка за кілька хвилин перетворилася з людини на желе. Мене ледь не знудило. У Лімі електрошок не використовували для лікування — лише для залякування й покарання».

Я почав розуміти, чому Швейкарт і Стівенсон докладали стільки зусиль, намагаючись переконати суддю й Департамент психічного здоров’я не відправляти Біллі в Ліму.

І тепер через політичний тиск можновладців Огайо його переводять саме туди.

Беручи до уваги, що Біллі-ядро і у більш сприятливих умовах був схильний до суїциду, я хвилювався, що з ним буде в такому місці. Більшість альтер-его є втіленням механізмів захисту, але сам Біллі — той, у якого є свідоцтво про народження, — абсолютно не береже власного життя, через що артур і рейджен з чотирнадцяти років не дозволяють йому прокидатися (відтоді, як він намагався стрибнути із даху школи). Якщо в Лімі множинний Біллі раптом вийде у реальний світ, він може вбити відразу 24 людини в одному тілі.

І це ледь не сталося.

Після переведення Біллі я спробував провідати його, але новий лікар (до речі, без права роботи в психіатрії) дуже грубо мені відмовив — мабуть, таким чином проявлявся його страх, що я можу щось дізнатися.

Восени 1979 року Бюро інформації Ліми влаштувало день відкритих дверей у клініці, і я записався на екскурсію. Спочатку мою участь підтвердили, але пізніше повідомили, що доктор Льюїс Лінднер скасував перепустку, а моє ім’я внесли в список заборонених у кожному відділенні клініки.

30 січня 1980 року я отримав записки Біллі про те, що з ним відбувалось у клініці, а також лист він іншого пацієнта, який за кілька днів до