Читати книгу - "Нічний адміністратор"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вочевидь, ми боялися врізатися у пірс, — відповів Джонатан, пригадуючи галасливий гурт багатих єгиптян, які попивали шампанське на веранді яхт-клубу.
— Отой симпатичний блакитний кораблик під англійським прапором, він ваш? Виглядав напрочуд по-королівськи.
— О, ну що ви, звісно, ні. Це яхта радника.
— Тобто ви ходите під вітрилами зі своїм помічником?
— Ні, з другою особою у посольстві Великобританії.
— Він виглядає так молодо. Як і ви. Я була вражена. Я чомусь думала, що люди, які працюють ночами, виглядають нездорово. Коли ви спите?
— На тих вихідних я не працював, — сухо відповів Джонатан, оскільки не почувався зобов’язаним на таких ранніх етапах їхньої дружби обговорювати особливості свого режиму дня.
— Ви завжди плаваєте на яхті, коли не працюєте на вихідних?
— Коли мене запрошують.
— Чим ще ви займаєтесь у вільний час?
— Часом граю в теніс. Часом бігаю. Думаю над своєю безсмертною душею.
— А вона безсмертна?
— Сподіваюся.
— Ви у це вірите?
— Коли я щасливий.
— А коли ви нещасний, то ставите це під сумнів. Воно й не дивно, що Бог такий непостійний. Чому Він має бути незмінним, якщо ми не надто віддано віримо?
Вона з докором зиркнула на свої золотисті босоніжки, так нібито вони теж провинилися. Джонатан задумався: можливо, весь цей час вона була твереза і просто дотримувалася дещо іншого ритму, ніж світ навколо неї. Або вона бавиться тими ж наркотиками, які приймає Фредді: подейкували, що Гаміди торгували ліванською гашишною олією.
— Ви їздите верхи? — запитала вона.
— На жаль, ні.
— Фредді має стайню.
— Я чув.
— Арабська порода. Чудові арабські коні. Люди, які розводять цю породу, вважаються міжнародною елітою, ви про це знали?
— Чув про таке.
Вона замовкла і задумалася. Джонатан скористався моментом:
— Мадам Софі, чи можу я якось вам допомогти?
— А цей радник, цей містер...
— Оґілві.
— Сер, чи як там його, Оґілві?
— Просто містер.
— Він ваш друг?
— Ми ходимо під вітрилами разом.
— Ви разом ходили до школи?
— Ні, я ніколи не вчився в таких школах.
— Але ви належите до того самого класу, чи як це правильно називається? Може, ви й не розводите арабських коней, але ви обоє — ох, як же ж це правильно сказати? — ви обидва джентльмени?
— Ми з містером Оґілві лише плаваємо разом на яхті, — відповів він з ухильницькою посмішкою.
— У Фредді також є яхта. Бордель на воді. Хіба їх не так називають?
— Упевнений, що ні.
— Впевнена, що так.
Вона знову замовкла, простягнула огорнену шовком руку і взялася вивчати нижню частину браслетів на своєму зап’ясті.
— Містере Пайн, можна мені чашку кави, будь ласка. По-єгипетськи. А опісля я попрошу вас про послугу.
Махмуд, нічний кельнер, приніс каву у мідному кавнику і налив дві чашки, дотримуючись церемонії. Поки на обрії не з’явився Фредді, вона була коханкою багатого вірменина, пригадав Джонатан, а ще перед тим — грека з Олександрії, власника сумнівних торгових точок уздовж Нілу. Фредді взяв її в облогу, закидаючи букетами орхідей у найнеочікуваніші моменти, ночуючи у своєму «Феррарі» біля під’їзду її будинку. Жовта преса друкувала найсміли-віші чутки. Той вірменин поїхав з міста.
Вона намагалася запалити сигарету, але її рука тремтіла. Він підніс їй запальничку. Вона закрила очі і затягнулася сигаретою. Лінії на її шиї нагадували про вік. А Фредді Га-міду лише двадцять п’ять, подумав Джонатан. Він поклав запальничку на стіл.
— Містере Пайн, я також британка, — сказала вона так, ніби це було їхнє спільне прокляття. — Коли я була молода і безпринципна, я вийшла заміж за одного вашого співвітчизника заради його паспорта. Виявилося, він мене щиро кохав. Він був добропорядною людиною. Немає нікого кращого, ніж хороший англієць, і нікого гіршого, ніж англієць поганий. Я за вами спостерігала. Як на мене, ви хороший англієць. Містере Пайн, ви знаєте Річарда Роупера?
— Боюся, що ні.
— Ви мали б його знати. Він відомий. Справжній красень. П’ятдесятилітній Аполлон. Він розводить коней, точнісінько як і Фредді. Вони навіть подумують над тим, щоб разом відкрити кінну ферму. Містер Річард Онслоу Роупер — один з ваших знаних міжнародних підприємців. Ну ж бо, згадуйте.
— Мені прикро, але його ім’я мені ні про що не говорить.
— Але Діккі Роупер веде чималий бізнес у Каїрі! Він англієць, як і ви, дуже привабливий, багатий, ефектний і переконливий. Для нас, простих арабів, аж надто переконливий. Він має дивовижну моторну яхту, вдвічі більшу за яхту
Фредді! Як ви можете його не знати, ви ж також яхтсмен? Ви точно його знаєте. Ви просто вдаєте, ніби не чули про такого, я вас наскрізь бачу.
— Вочевидь, якщо він має дивовижну моторну яхту, то йому не потрібно морочитися з готелями. Я рідко читаю газети. Я не в курсі справ. Мені шкода.
Але мадам Софі не було шкода. Вона лише впевнилася, що він казав правду. Її полегшення було написано на обличчі, яке немов прояснилося, і вона рішуче потягнулася за торбинкою.
— Мені потрібно, щоб ви зробили копії деяких моїх особистих документів, якщо ваша ласка.
— Що ж, мадам Софі, наш офіс для надання адміністративних послуг — одразу навпроти вестибюлю, — сказав Джонатан. — Містер Ахмаді зазвичай на місці у нічну зміну. — Він уже зібрався підняти слухавку, але її голос його зупинив.
— Містере Пайн, ці документи конфіденційні.
— Я не маю сумнівів у тому, що на містера Ахмаді можна покластися.
— Дякую, але гадаю, нам краще скористатися власним обладнанням, — відрубала вона, зиркнувши на копір, що стояв на коліщатках у кутку. Джонатан знав, що вона запримітила машину, коли проходжалася вестибюлем, так само, як і запримітила Джонатана. Софі дістала з сумки стосик білих папірців, скріплених докупи, але не складених удвоє. Вона підсунула їх Джонатану по столу; її пальці, прикрашені перстенями, заклякли.
— Мадам Софі, на жаль, це дуже маленький копір, — попередив її Джонатан, встаючи з місця. — Вам доведеться усе робити вручну. Дозвольте, я покажу вам, як це робиться, а потім залишу вас саму?
— Зробімо все вручну разом, якщо ваша ласка, — сказала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.