Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

На дієвості УГС позначилися розбіжності у поглядах і конфліктні ситуації між її членами. Неузгодженість позицій Левка Лук’яненка і В’ячеслава Чорновола щодо діяльності спілки та її організаційної трансформації змусила останнього відійти від участі в керівництві УГС. Наприкінці 1989 року В’ячеслав Чорновіл відмовився від подальших дискусій про тактики і стратегії діяльності організації та формат її трансформації й ініціював створення Української незалежної видавничо-інформаційної спілки, яка мала б функціонувати як інформаційне агентство, інформцентр і видавництво. Однак роботу з розгортання цієї структури Чорновіл був змушений призупинити у зв’язку із обранням його головою Львівської обласної ради та депутатом Верховної Ради України, оскільки нова сфера діяльності вимагала максимальної концентрації.

В’ячеслав Чорновіл зробив неоціненний внесок у формування масштабного українського взірця народнофронтівського об’єднання – Народного Руху України. На червневих мітингах 1988 року у Львові він разом із однодумцями заявив про створення організації «Демократичний фронт», для якої підготував проект програми. Щоб не допустити навіть створення організації, влада вдалася до кривавого розгону мітингу 4 серпня 1988 року та заборони надалі їх проводити, у всілякі способи залякувала громадськість. Не вдалося розгорнути будь-яку діяльність і у Вінниці, Києві, Хмельницькому.

В’ячеслав Чорновіл та інші провідники УГС спочатку з пересторогою поставилися до заходів творчої інтелігенції зі створення Народного Руху України, вважаючи це спробою режиму очолити вияв народного невдоволення, адже серед учасників Руху було багато членів КПРС. Але, зважаючи на важливість утворення масштабної всенародної організації, вирішили все ж таки взяти участь в ініційованій письменниками акції. В’ячеслав Чорновіл особисто долучився до формування місцевих рухівських об’єднань, брав участь у роботі комітетів з підготовки установчих зборів організацій Руху, зокрема комітету з організації Всеукраїнського установчого з’їзду НРУ. У виступі на установчому з’їзді НРУ В’ячеслав Чорновіл закликав відкинути розбіжності між прихильниками радикальних і поміркованих ідей задля створення масштабної української організації. Надалі він брав найактивнішу участь у розбудові й діяльності НРУ. На початку 1990 року Чорновіл відстоював концепцію Руху як масштабної громадської організації народнофронтівського типу, вважаючи, що перетворення НРУ на партію буде непоправним ударом по його дієздатності і зашкодить наміченій цілі – активізувати процес українського національного відродження й наблизити відновлення Української держави.

Лідер «острова свободи»

На перших демократичних виборах 1990 року В’ячеслава Чорновола було обрано народним депутатом України та депутатом Львівської обласної ради. На Львівщині представники демократичних сил здобули перевагу, отримавши від 75 до 90 % мандатів. Вони мали більшість у міських і районних радах Львова, Дрогобича, Стрия, Червонограда, Миколаєва, а міська рада Трускавця була повністю сформована з них. Представники й прихильники КПУ переважали лише у 18 з 31 міських і районних рад Львівської області. В Івано-Франківській обласній раді демократичні сили здобули 78,7 % місць, у міській раді – 86 %. Майже половину місць посіли вони в Тернопільській обласній раді і 60 % місць – у міській раді. В цілому по Україні виборці забалотували багатьох представників Компартії. Не потрапили до складу обласних рад окремі секретарі обкомів, не були обраними 80 перших секретарів міськкомів і райкомів Компартії у відповідні ради, в тому числі в Донецькій, Івано-Франківській областях – кожен четвертий, у Криму – кожен п’ятий. У міські ради не пройшов жоден секретар Луцького і Тернопільського міськкомів, перший та другий секретарі Хмельницького міськкому партії.

Під час студентської практики. Друга половина 1950-х років

Для В’ячеслава Чорновола, як і для багатьох його однодумців, успіх на виборах мав велике моральне значення, адже колишні політв’язні отримали можливість із офіційної трибуни доносити свої погляди до громадськості.

Через небезпеку втрати Компартією повноти влади після приходу на керівні посади у представницькі органи діячів опозиції у ЦК КПУ було поставлено завдання очолити ради усіх рівнів. У результаті головами обласних рад були обрані перші секретарі обкомів Компартії у Дніпропетровській, Житомирській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Тернопільській, Закарпатській, Херсонській, Черкаській областях. Подібне відбулося і на районному та міському рівнях. Перший секретар Львівського обкому КПУ Яків Погребняк, усвідомлюючи, що в комуністів не було шансів очолити обласну раду, на зборах новообраних депутатів 28 березня 1990 року заявив: «Хоча ми виявилися у парламентській меншості, однак комуністи повинні активно впливати на формування майбутнього складу виконавчих органів влади»[8]. Його слова залишилися тільки бажанням, оскільки комуністи не могли вплинути на кадрові рішення депутатського корпусу обласної ради. На тих зборах було заявлено, що функціонери обкому партії не обов’язково входитимуть до керівництва ради й виконкому, адже «має врешті-решт здійснитися гасло „вся влада – радам!“, а це буде перемога демократичного блоку»[9].

На початку квітня 1990 року розпочав роботу новий склад Львівської обласної ради. Одразу взялися до наповнення гасла «Вся влада – радам!» реальним змістом, що означало позбавлення комітетів Комуністичної партії не властивих їм функцій. Безпосередньо про це йшлося в розробленому В’ячеславом Чорноволом і ухваленому 26 квітня 1990 року обласною радою Декреті «Про владу», згідно з яким будь-яке втручання партійних чи громадських організацій у діяльність рад було неприпустимим. У «Відозві першої сесії першого демократичного скликання Львівської обласної Ради до народу» Львівщину було оголошено «островом свободи, … що стає на шлях радикальних змін, стає місцем вироблення механізмів і принципів здійснення одвічної мрії нашого народу про демократичну Українську державу»[10].

У «Відозві до народу» було розкрито мету й завдання діяльності Львівської обласної ради демократичного скликання. Зазначалося, що в умовах централізму, економічної кризи демократична рада «не може обіцяти своїм виборцям економічного дива, негайного багатства і процвітання», але гарантує максимальну відповідальність тих, хто прийшов здійснювати реформи. Враховуючи, що економічне перетворення є тривалим процесом, у «Відозві» заявлялося про готовність негайно ухвалити у політичній сфері рішення, які «реалізують одвічні прагнення нашого народу». Першим таким кроком пропонувалося офіційно затвердити національну символіку на території Львівської області. По-друге, для належного виконання покладених обов’язків передбачалося, що керівники нових рад, як і працівники правоохоронних органів, на час виконання своїх функцій відмовляться від членства в будь-якій партії, а також що виконавчі органи рад будуть повністю виведені з-під впливу партійних органів і організацій.

Ефективність діяльності рад мала забезпечуватися єдністю всіх сил. Тому прозвучав заклик до консолідації представників різних національностей, різних демократичних партій, рухів, об’єднань, вірян різних конфесій. До взаємовигідної співпраці закликалися сусідні регіони, де демократичні сили теж прийшли до влади. Разом з тим у «Відозві» містилося звернення до української діаспори з проханням надати підтримку й допомогу демократичним радам у побудові незалежної Української держави.

Перераховані завдання і прагнення свідчать, що В’ячеслав Чорновіл та інші провідні діячі демократичних сил ставили перед собою надзавдання, які вимагали тривалої діяльності. За тодішнього політичного становища в Україні, та ще й у межах окремих областей, ці надзавдання здавалися малореалістичними, якщо не утопічними. Проте проголошені