Читати книгу - "Кров зірваних зірок, Ксана Біла"

Ніч минула без сну. Лея сиділа біля Каеля, спостерігаючи, як змінюється його дихання, як на мить зникає біль із його обличчя, коли вона кладе йому на лоба вологу тканину. Але всередині неї щось змінювалось. Наче щось розривалося і проростало одночасно.

Її руки тремтіли — не від страху, а від сили. Вона відчувала, як під шкірою тече світло. Її кров... вона більше не була простою.

Каель спав. Його поранення наче почали загоюватися самі. Знаки на його тілі пульсували разом із її серцем.

Лея вийшла на двір, де ще трималась ніч. Місяць був повний, світло сріблилось на траві. Вона простягнула руку вгору — і в ту ж мить зоря з неба тремтіла, спалахнула й зникла.

І тоді сталося щось неймовірне.

Навколо неї затанцювали крихітні світляні частинки. Повітря стало густим, як мед, а земля — живою. З неї піднялися прозорі нитки — світло, що зв’язувало все: дерева, небо, її, Каеля.

— Ти пробудилася... — прошепотіли голоси з неба. — Зоряна кров розбуджена.

— Що це? — прошепотіла вона.

— Ти — спадкоємиця тканини реальності. Ти можеш змінювати... але й знищувати. Вибір — завжди твій.

Раптом щось змінилось. Її тіло сіпнулось, наче крізь нього пройшов електричний струм. Вона побачила образи — уламками, як розбите дзеркало: місто в полум’ї, обличчя Каеля в сльозах, храм у руїнах... і себе — з чорними крилами за спиною.

Світ похитнувся.

Вона впала на коліна і скрикнула. Каель прокинувся всередині комори і вибіг надвір. Побачив її — з очима, що сяяли, як зорі.

— Лея!

Він підбіг і схопив її. Її тіло було гарячим, серце билося так швидко, що здавалося — от-от зупиниться.

— Що з тобою?!

Вона глянула на нього — і в її очах ще був залишок бачення.

— Я бачила кінець, Каелю. Наш кінець. Світ палає. І все — через мене.

Каель мовчав. Він міг лише тримати її, поки ніч догорала.

А над ними зорі шепотіли нове ім’я.

Ім’я, що колись належало богині.