Читати книгу - "До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Надто загальний характер формулювань щодо такого важливого компоненту політичної програми, як майбутній державний устрій, можна пояснити або тим, що автори програмних настанов навмисно вживали загальники, які можна було б трактувати в різний спосіб, або тим, що вони самі остаточно не визначилися з цим. Цікаво, що і в програмі ОУН 1939 p., і в програмових документах «мельниківців» другої половини 1940–х років майже без змін повторювалась теза про згадані три етапи державного будівництва[18].
Зрештою, не варто забувати й того, що до руху на всіх його етапах приєднувалися люди, світогляд яких не вповні підпадав під гасло «інтеґрального націоналізму». На першому конгресі висловлювалося чимало ідей і пропозицій, які часом мали взаємно суперечливий характер — ігнорувати їх було неможливо, але й взяти їх усі до уваги означало б перетворення програмних документів на еклектичний набір гасел. Потрібний був або компроміс, або відповідна тактика. У листі (16.07.1929) до Макара Кушніра (Богуша) член Проводу ОУН і редактор журналу «Розбудова нації» Володимир Мартинець писав: «біда в тому, що Конгрес не висловився ясніше про майбутній державний устрій України. Під тим оглядом ми на Конгресі вели досить макіявелістську лінію: якби всі устрої взяли до нашої програми, то з ніяким не зв’язалися на життя і смерть»[19]. Певна аморфність і декларативність програмних настанов слугувала засобом інтеґрації різних поглядів, була, з одного боку, передумовою хиткої єдності «краю» та емігрантської частини організації, з іншого — свідченням того, що вироблення більш змістовної програми — справа майбутнього. Варто згадати також і ту обставину, що представники із Західної України були у вирішальній меншості на конгресі, а всі доповіді (реферати) на світоглядно–ідеологічні та організаційно–політичні теми виголошували представники еміграції.
Перші програмні документи ОУН були скоріше маніфестом, деклараціями, аніж докладно продуманою стратегічною програмою. Деталізація і з’ясування програмно–ідеологічних питань відбувалося на сторінках націоналістичних видань. Процес ідеологічного «дозрівання» тривав аж до кінця 1930–х років на фоні справжнього тріумфу тоталітарних режимів і рухів у Європі, поступового погіршення українсько–польських відносин в Західній Україні і посилення тиску на українське суспільство, катастрофічних для українців подій у Радянській Україні. Усе це не могло не позначитися на ідеології ОУН, не кажучи вже про її тактику та зовнішньополітичну орієнтацію. Ідеологічні настанови набували значно більш радикальної тональності та спрямування. При цьому еміграційна частина діячів ОУН дедалі глибше поринала в ідею корпоративізму — тут явним лідером ідеологічних розробок був М. Сціборський.
Ідейні шукання представників «краю» були менш систематизованими і явно несли на собі відбиток «донцовського» націоналізму. Влучну характеристику їм дав І. Лисяк–Рудницький: " …в 30–х роках інтелектуальний рівень націоналістичного середовища помітно обнизився; молоді публіцисти–дилетанти бралися з самовпевненістю до вирішування т. зв. ґльобальних проблем. /…/ Ця література не служила пізнанню світу, але мала на меті творити певну емотивну атмосферу. Націоналізм виразно збільшив вольову наснаженість і бойову енергію українського громадянства поза УРСР, але одночасно він обнизив рівень його політичної культури»[20]
Розкіл ОУН на дві фракції — прибічників С. Бандери та прихильників А. Мельника, як вже згадувалось, не мав специфічно ідеологічного підґрунтя. В центрі конфлікту були питання тактики та конфлікту між «краєм» та еміграцією. Розкіл силою факту легітимізував реальний стан справ: наявність двох практично автономних організацій — еміграційної мережі ОУН та «крайової» організації; очевидний конфлікт між «практиками» та «теоретиками», який до того ж набув рис конфлікту поколінь; персональні тертя між керівниками[21]. Американський дослідник П. Балей висловлює припущення про можливу роль у розколі ОУН німецької розвідки та її представника у керівництві ОУН, Р. Ярого[22].
Програмні документи ОУН, ухвалені на II Великому Зборі ОУН у Римі (27 серпня 1939) та «бандерівському» зборі ОУН у Кракові (квітень 1941) не містили принципових розбіжностей ідеологічного характеру. Варто лише пам’ятати, що програма майбутніх «мельниківців» писалась саме як ідеологічний документ з просторими історіософськими і теоретичними узагальненнями, (її головним автором був М. Сціборський). Програму, ухвалену 1939 р. можна вважати логічним і завершеним продовженням програмних настанов 1929 р. Програма «бандерівської» фракції, яку готували вже під час II Світової війни, після знищення Польщі та дедалі очевиднішої підготовки війни на сході більше нагадує практичну програму дій у конкретних умовах, вона містила більше практично–політичних гасел і менше теоретичних міркувань.
Обидві програми мали значно радикальніший і конкретніший характер порівняно з 1929 р. Обидві підтверджували принцип національної солідарності і заперечували політичну легітимність поділу суспільства на класи. Головною метою проголошувалось створення «Української Суверенної Соборної Держави» («мельниківці») чи «Суверенної Соборної Української Держави» («бандерівці»). Засіб досягнення цієї мети в обох програмах також був однаковий — національна революція. Щоправда, у «бандерівській» програмі додавався новий елемент: йшлося про українську революцію «в московській імперії СССР в парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: «Свобода народам і людині»[23]. Явною була і «протимосковська» спрямованість програми бандерівців (цілком контекстуальна після анексії Західної України СРСР), а також очевидні антисемітські мотиви — в тій частині, де йшлося про євреїв як «подпору московсько–большевицького режиму».
Незмінними залишалися принципи надпартійності і надкласовості за умов тотального політичного панування ОУН у майбутній українській державі: у програмі 1939 р. ця ідея формулювалась досить чітко і безапеляційно: «Існування політичних партій буде заборонено законом. Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН — як підстава державного ладу й чинник національного виховання та організації суспільного життя»[24]. При цьому ОУН проголошувалась орденом кращих, елітою нації. Програма 1941 р. формулювала цей принцип більш завуальовано: йшлося про те, що ОУН бореться «за плянову організацію цілого господарського й суспільного життя»[25] — на ролі ОУН у цій «плановій організації» прямо не наголошувалося.
Спільними і незмінними для обох програм були основні світоглядні принципи: ідеалізм, волюнтаризм, ідея створення людини нового типу, месіанізм, елементи народництва, ідея органічності нації та вищості її інтересів. Це ж стосується формулювань про головну мету руху та шляхи її досягнення. Спільним для обох програм був радикальним мілітаризм, який конкретизувався в планах створення збройних сил.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд», після закриття браузера.