Читати книгу - "Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію"

У мене великий досвід у сфері визнання недоліків, краще не чекати докорів, а попереджати їх заздалегідь, з досвіду знаю — це покращує взаєморозуміння, тому я й розповів, у чому справа. Фіни мені поспівчували. Добрий народ, ці фіни, душевний, треба не забути відзначити це в брошурі. Напишу, що фіни — добрий народ, гостинний і терплячий, і якщо ти прийшов до них зі своєю проблемою, вони допоможуть її вирішити. Можливо, тут я й перебрав міру, хоча, з іншого боку, моє завдання — вмовити норвежців їздити до Фінляндії, тому не страшно трохи переборщити, жанр такий, що це навіть нібито напрошується, варто дотримуватися законів жанру, брошура і повинна бути брошурою, брошура рекламує, тут, як і скрізь, діє закон попиту і пропозиції. Інша справа, якби фіни вважали, що до них їздить занадто багато норвежців, тоді вони найняли б мене для того, щоб я відбив у норвежців бажання їздити до Фінляндії, тоді мені довелося б робити наголос на недоліках, ну й на всякому такому, як, наприклад, злочинність або ж інсульти і низька народжуваність, близькість до російських атомних станцій, алкоголізм, хоча алкоголізм наче почав знижуватися… Кудись мене не туди понесло, це все через стрес; вміння проходити співбесіду з роботодавцями ніколи не належало до числа моїх головних талантів, а тут ще й авто зникло. Я згоден, що погано, коли люди крадуть автомобілі. Та винне суспільство, розбіжності все посилюються і посилюються. Нехай для багатьох умови й поліпшуються, але інші опиняються за межею, і таких стає все більше, ці починають бавитися всякою гидотою, байдикують, а там, дивись, і автомобілі зникають зі стоянки; у Фінляндії, мабуть, те ж саме, питаю я обережно, либонь, і у вас там автомобілі крадуть? Фіни не відповідають, замість відповіді вони цікавляться, чи вмію я говорити по-фінськи. Я подумки зойкнув: невже я тут щось проґавив, а що, коли до їхніх умов входить обов’язкове знання мови; щось не пригадую, чи йшла про це мова під час телефонної розмови, цілком можливо, що йшла; ну що мені на це відповісти? Ну як вам сказати, в цілому непогано розумію, тобто знову збрехав; Боже, я зовсім заплутався в тому, що наплів; недобре виходить; я кажу: трохи розумію. А сам можеш розмовляти? — питають вони. Розмовляти — не розмовляти! Заторочили мені теж! Ну, кажу, це ж усе-таки фіно-угорська мова, вона не схожа на норвезьку, та й взагалі ні на що не схожа; ні, знаєте, говорити не можу, бовкнув я; не знаю я фінської, ані словечка не розумію. Але бабуся моя, яка в моїх брехливих вигадках, як і раніше, живе й процвітає у Фінляндії, здебільшого розмовляє зі мною норвезькою, бо її чоловік, себто мій дідусь, був норвежцем, і моя матінка, яка все життя прожила в Норвегії, говорить тільки норвезькою, і навіть англійською не вміє говорити, моїй матусі щодо здібностей до мов — ведмідь на вухо наступив, та в іншому вона хороша мати, адже для того, щоб бути хорошою матір’ю, не обов’язково розмовляти фінською, хіба не так? Чи не думаю я в зв’язку з роботою над брошурою з’їздити до Фінляндії? Звісно ж, я над цим роздумую! Сказав — і відразу ж пошкодував про свої слова. З’їздити! Не люблю я поїздки, поїздки — це зміни, це вода, вода тече. І от на тобі, сам напросився, пообіцяв з’їздити до Фінляндії заради якоїсь паршивої брошурки; отже, я змінюся, це неминуче, з поїздки не можна повернутися, зовсім не змінившись, мені це не подобається, та доводиться погоджуватися, я відчуваю, що від мого «так» залежить остаточне рішення. «Ну, певна річ, мені ж треба буде провести деяку підготовчу роботу», — відповідаю я на це питання. Поживу там у своєї бабусі, і хто знає, може, мені це навіть де в чому допоможе, створить потрібний настрій, бабуся вже дуже старенька, але Фінляндію знає чудово, особливо фінську кухню, мені ж обов’язково доведеться написати хоч трохи про фінську кухню; між іншим, страви у вас чудові, я люблю фінську кухню, після Фінляндії завжди набираю пару кілограмів, та це брехня, тому що от уже двадцять років моя вага не змінюється і у Фінляндії я ніколи не бував, але бабуся весь час зайнята куховарством, увесь час щось таке готує, багато їй довелося готувати, моїй бабусі, мені її дуже бракує; у Фінляндії начебто люблять холодець. Що, Фінляндія ним, як і раніше, славиться? Ну, то пусте, все одно вона мені підкине щось цікавеньке. Мені фіни кажуть, щоб я не забув зберігати квитанції, якщо поїду до Фінляндії. Безперечно! — киваю я. Я завжди акуратно поводжуся з квитанціями. Наклеюю їх в особливу папочку, котру завжди ношу з собою; знову брехня.

«Ось тільки зараз не прихопив із собою, — продовжую. — Бо не збирався нічого купувати, думав, що тільки з’їжджу в посольство — і відразу додому, нікуди не заїжджаючи, тобто так я думав, коли виходив з дому, та тут з’ясувалося, що в мене вкрали авто; коли я прийшов, то його не було на місці, хоча я його там акуратно поставив. Я завжди дуже акуратно паркуюся, тому хоч-не-хоч, довелося брати таксі, від таксиста я отримав квитанцію (показую квитанцію), і, напевно, буде ще одна за зворотний шлях, якщо не піду пішки, — словом, у мене буде дві квитанції, в гіршому випадку — дві; треба було, виявляється, взяти з собою папку, тепер уже я навчений, іншим разом не забуду її прихопити, без папки я тепер нікуди, навіть якщо просто піду погуляти в парку, адже заздалегідь ніколи не вгадаєш, що може статися». Врешті-решт, мене пройняв-таки піт, куди від цього дінешся. А я одягнув спеціальну спортивну білизну, котра нібито вбирає вологу і передає її на наступний шар, але у мене темний светр, на ньому плями не будуть помітні, хіба що піт на лобі, подумав я, ну й вологі долоні; треба пам’ятати, що не варто скріплювати договір, якщо він відбудеться, міцним рукостисканням; мабуть, краще обмежитися дружнім поплескуванням по спині, обійнятися по старинці, у фінів це, мабуть, так ведеться; пригадую, у них є крапля слов’янської крові, а слов’янські народи зовсім інакше ставляться до фізичного дотику, я сам бачив по