BooksUkraine.com » Сучасна проза » Дворіччя. Книга українця 📚 - Українською

Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

121
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дворіччя. Книга українця" автора Мирон Козак. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 74
Перейти на сторінку:

Коли десь так років через двадцять я слухав у Москві звучання скрипок роботи Страдіварі та Гварнері, то завжди згадував ту світлу неділеньку і свого сивочолого діда Гринька з саморобною скрипкою в руках.

Дякую Богові, що дав мені у дитинстві ще трохи пожити у дідовій хаті під солом’яною стріхою і з ліпленою бабциними руками жовтою глиною долівкою, без електрики і газу, з великою піччю, на якій могли спати у теплі дорослі і діти, із широкими загатами з сухого бараболиння круг стін знадвору; навдихатися гречаномедових пахощів навколишніх полів — без пестицидів, фунгіцидів і колорадів; а на схилі літ дав повернутися у батьківську хату на тому ж подвір’ї, де стояла дідова, «щоб змити скверноту набаченого, наслуханого, пережитого, оміщаненого, омоскаленого простору, смертельно ворожого меті і мріям моєї мови, моєї праціщоб знову знайти животворне!»

Люди, які жили у тій теплій дідовій хаті, не були святими (хто з нас без гріха?), але були вони «справжні, як природа, як вечеря на столі...». Коли якось взимку захворіла наша молода корівчина (а хлів був через стіну), всі ночами не спали — лікували і доглядали її як малу дитину, повноправного члена родини, її годувальницю. Не врятували. І всі гірко плакали... А вже коли мамі було за вісімдесят і батько вирішив продати нашу добру корову, то мама пішла у той день з дому, щоб не бачити, як її забиратимуть. Така вона, українська селянська душа...


...В українській мові слово «дід» за самоназвою букв нашої Азбуки значить «добро і добро». Тобто: є дід, є батько, є син. Три покоління. І від діда добро і слава предків передається щонайменше ще двом поколінням роду. Геній Шевченка так малює свої незабутні дитячі враження у «Гайдамаках»:


Бувало, в неділю, закривши Минею, По чарці з сусідом випивши тієї, Батько діда просить, щоб той розказав Про Коліївщину, як колись бувало, Як Залізняк, Гонта ляхів покарав. Столітнії очі, як зорі, сіяли, А слово за словом сміялось, лилось... ...І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать. І ніхто не бачив, Що мала дитина у куточку плаче. Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав.

Так, плачучи, слухала мала дитина розповіді свого столітнього діда. Українець Петро Жур у фундаментальній праці «Труди і дні Кобзаря» доводить, що дід Тараса по батькові — Іван Андрійович Шевченко — народився 1742 року в Кирилівці, помер у 1849 році (прожив 107 літ!)

Дід по матері — Яким Іванович Бойко — народився 1751 року на Прикарпатті у родині опришка. Батько (існує версія, що він був побратимом Олекси Довбуша) привіз малого Якима у Моринці і залишив під опікою свого приятеля.

Початок Коліївщини датується 1768 роком. Діду Івану було на той час 26, а Якиму — 17 років. Вони могли бути не тільки свідками, але й учасниками гайдамацького руху XVIII століття. Так в Тарасові генетично переплелися дві гілки Українського Роду — гайдамаків та опришків — обидві волелюбні і бунтарські.


...Російська мова каже «дед». Азбучне розшифрування: «добро єсть добро». Нема вже того українського «і», яке з’єднує в монолітний ланцюг добрі справи трьох поколінь.

«Ти, дитинко, покликана захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви „і“», — переконує український поет. Подивіться, як та свічечка задає ритм і зігріває кожен рядок геніального Шевченкового


І широкую долину, І високую могилу, І вечірнюю годину, І що снилось-говорилось Не забуду я...

Слова Тараса Григоровича поклав на музику Микола Лисенко. Слухайте цей чудовий український романс у неповторному виконанні Івана Козловського та Ольги Басистюк — це просто чари якісь!

Російська мова, втративши графічне «і», зберегла його фонетично. Ось послухайте, як це звучить у Пушкіна:


...И сердце бьется в упоенье, И для него воскресли вновь И божество, u вдохновенье, И жизнь, и слезы, и любовь.

Ці слова, покладені на музику Михайлом Глінкою, стали відомим російським романсом. Якось під час його виконання у залі сиділа і тихо плакала немолода вже жінка. То була та сама Анна Керн, якій Олександр Пушкін і присвятив своє знамените «Я помню чудное мгновенье...».

Дивний наш поетичний скарб — Богдан-Ігор Антонич — навіть написав сонет, кожен рядок якого починається і закінчується звуком «і». І назвав сонет — «І». (Попереднє речення також починається і закінчується магічним «і»!)

Незвичне для нас прізвище мав видатний мислитель XX століття іспанець Ортега-і-Гасет. Тут «і» поєднує прізвище батька і дівоче прізвище матері, жіночого і чоловічого начал у людині. Хосе Ортега-і-Гасет розумів магічну силу букви «і»!

«І сказав Бог...». Це на самому початку Біблії.

Щоб зазвучала могутня симфонія Музики Сфер, космічний Диригент каже «І»! Наслідуючи Творця, регент будь-якого хору також голосно каже на репетиціях — «І-і-і...». І хор починає співати!


...«На чому ми там зупинилися, серце?»

Викладання всіх дисциплін в Московському державному університеті імені Ломоносова велося, зрозуміло, тільки російською мовою. Мова багатюща й колоритна. Але вже без тої магічної

1 ... 3 4 5 ... 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворіччя. Книга українця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дворіччя. Книга українця"