Читати книгу - "Війна лайків"

онлайнового спілкування в Іраку та за його межами. Спеціальні оператори та фахівці з інформаційної війни місяцями готувалися до нападу, практикуючи «когнітивне маневрування» проти умовних пропагандистів ІДІЛ. Тепер вони проштовхували повідомлення за повідомленням, демонструючи, чого навчилися. Тим часом сотні підрядників на службі у Держдепартаменту США розшукували потенційних рекрутів ІДІЛ, нагадуючи їм про варварство цієї організації та її неминучу поразку.

Позаяк Ісламська Держава теж боролася на онлайн-фронті, наслідки передбачалися сюрреалістичні. Якось іракська армія гордо заявила у Facebook, що збила дрон, який ІДІЛ використовувала, щоб зафільмувати битву й викласти відео у Facebook. Отже, за битвою можна було стежити наживо з обох боків лінії фронту. І лайкати ту версію, яка більше до вподоби. Кліки ставали частиною боротьби: версія-переможниця набирала більше переглядів.

Фізичні та цифрові поля битви набували жахливої подібності одне до одного. Курдська мережа новин Rudaw не лише відряджала операторів разом із солдатами на передову, але й вела живу трансляцію всіх подій, обіцяючи миттєвий доступ до різанини у Facebook, Twitter та на YouTube. Коли в кадр влетіла і вибухнула автобомба ІДІЛ, друзі, родичі та десятки тисяч інших людей разом спостерігали, як репортер Rudaw намагався звестися на ноги, а потім шукав у диму свого оператора. Оскільки жива трансляція передбачала емоджі – усміхнені та насуплені обличчя, сердечка й універсальний символ «лайк», – ця сцена вивільнила цілий каскад анімаційних емоцій. Більшість глядачів переймалася безпекою знімальної групи, тому їхні жовті обличчя емоджі демонстрували шок. Коли товариш репортера виявився живий і здоровий, емоджі утворили суцільну хвилю онлайнових усмішок. Щоправда, серед них були розкидані й кілька насуплених облич. Це сигнали симпатиків та бойовиків ІДІЛ, які бажали журналістам смерті.

Натовп не лише спостерігав та підтримував онлайн – він навіть брав у всьому цьому участь, переважно конструктивно. Після того як ІДІЛ уперше застосувала згадану технологію, щоб захопити Мосул, користувачі сформували глобальну мережу онлайн-волонтерів. Спільнота використовувала соцмережі, щоб рятувати життя. Волонтери сканували мережі онлайн, щоб знайти будь-які уривки інформації про те, де під перехресний вогонь потрапили цивільні. Якщо таке місце знаходили, туди скеровували рятувальників із місцевих шпиталів. У центрі ініціативи був акаунт @MosulEye. Його вів іракець, що працював у тилу ІДІЛ як онлайнова п’ята колона нового типу заради миру. Він описував цю ініціативу як «важливий крок… для змоги зв’язатися з урятованими й почути їхні голоси… знання, що я допоміг їх урятувати, – безцінне».

Соціальні мережі змінили не лише спосіб висвітлення, а й динаміку конфліктів. Доступ до інформації, маніпуляція нею та її поширення здобули нову силу. Учасники боротьби, їхнє розташування й навіть шляхи до перемоги були переплетені між собою та змінювані. Якщо вплинути на перебіг битви (або прибрати потребу в битві загалом) могли онлайн-матеріали, то що саме можна було вважати війною?

Те саме питання ставили за шість тисяч миль від Мосула.

Інтернет-прискорювач світу

Як і інші юнаки, Шакун Томас вів онлайн-життя. Для Татуся, як його називали, воно було злочинним: Томас вихваляв убивства й підтримував наркоторгівлю.

Томас зростав у любові. Мав хист до музики. У чотири роки почав читати реп, навчаючись у свого брата. Проте майбутнє Томаса сформувалося на перетині старої географії та новітніх технологій. Родина мешкала в передмісті Чикаго, де панували три вуличні банди: Concervative Vice-Lords, Gangster Disciples та Black P. Stones.

Томас належав до Gangster Disciples і хотів, щоб усі про це знали. Тому він сповістив про цей факт онлайн, щоб створити персональний бренд. Однак розголошення його членства в банді через мережу мало реальні наслідки. У Томаса двічі стріляли просто серед білого дня. Були вбиті кілька випадкових перехожих, зокрема й хлопець, що прямував у свій перший день на нову роботу. А от Томас уникнув смерті.

Попри те що напад ледве вдалося пережити, устами віртуального персонажа Татуся Томас мусив відповісти. Ось чому він зробив єдиний логічний крок після двох майже смертельних випадків: виклав у YouTube чергове відео. «Ви навіть стріляти не вмієте», – підколов убивць-невдах. Це був хіт, який зібрав понад 2 млн переглядів. Двадцятирічний репер став зіркою як у соцмережах, так і в бандитському світі.

Через тиждень Томаса вбили всього за квартал від того місця, де він записав відео. Чотири дні по тому студент-другокурсник підстрелив члена банди конкурентів. Причина? Той писав зневажливі пости про покійного Томаса.

Доля Шакуна Томаса спіткала тисячі інших молодих людей по всіх Сполучених Штатах. Як відомо, Томасове рідне місто Чикаго стало епіцентром протистоянь нового типу, що їх у будь-якій іншій країні назвали б війною. Через бандитизм у 2017-му в Чикаго загинуло більше людей, ніж у всіх силах спеціальних операцій США протягом десяти років бойових дій в Іраку, а потім і в Сирії. І центром цієї ворожнечі були соцмережі.

«Більшість гангстерських перестрілок пов’язані не з торгівлею наркотиками чи бійками за територію, а з особистою помстою, – пояснює член місцевої ради Чикаго Джо Мур, який був свідком одного із замахів на Томаса. – Або з образами в соціальних мережах».

Здебільшого насильство пов’язане із використанням соцмереж для «кібертегу» та «кіберстрілянини». Тегування – нова версія старої практики графіті з балончика для позначання території чи образ супротивника. Кіберверсію використовують, щоб рекламувати свою банду чи почати в мережі війну, додавши до посту назву іншої банди чи згадавши якусь вулицю на ворожій території. Такі онлайн-сутички швидко ширяться. Кожен, хто публікує допис про якусь особу з банди супротивника, запускає ціле онлайн-шоу зневаги. Такий пост розглядають як запрошення до допису-відповіді чи помсти.

Цифрові соціологи стверджують, що соціальні мережі створюють нову реальність, не обмежену горизонтом сприйняття, і віртуальна ворожнеча там може виглядати так само реально, як і суперечка віч-на-віч. Однак відмінність перебування онлайн у тому, що тепер ледь не весь світ стає свідком того, приймаєте ви виклик чи ні. Це можна побачити скрізь, не тільки принагідно до вбивств, – 80 % бійок у чиказьких школах сьогодні зазвичай спровоковані онлайн.

Час від часу ці сутички перетворюються на «стрілянину», яку іноді називають «Facebook-продірявлення». Різні регіони мають свій варіант цього терміну. В Лос-Анджелесі, наприклад, використовують слово «волбенгінг» – стрілянина на стіні. Це коли погрожують через соцмережі. Часом це роблять відкрито: один член банди публікує на стіні супротивника у Facebook: «Я тебе дістану й підстрелю». Іноді погрози символічні, коли одне угруповання оприлюднює перевернуте фото членів конкурентної банди.

Як і дистанційні атаки самотніх вовків ІДІЛ, кібертегування розширює досяжність потенційного насильства. У минулому банди вели битви зі своїми сусідами, а «війна за вплив» стосувалася